— Тобто вона відмовляється користуватися магією з... – почав Трістан і, насупившись, помовчав. — З егоїзму?
— Можливо, – сказав Каллум і додав, бачачи задумливість Трістана: — Історію Паріси ти знаєш. Вона про свої таланти знає найбільше. Про всі свої таланти, – уточнив, посміхаючись куточком рота, Каллум, – але про магічні – особливо.
Трістан продовжував мовчати, і Каллум знову глянув на нього.
— Запитуй вже.
— Про що?
— Про те, про що завжди мене питаєш. Для чого вона тут?
— Хто? Паріса?
— Так. Запитай мене, навіщо Паріса тут.
— Від нудьги, я думаю, — промимрив Трістан, доводячи, як мало він знає.
— Можливо, частково. Але насправді Паріса небезпечна. Вона в гніві, – пояснив Каллум. — Вона люта, мстива, шкідлива, вроджений мізантроп. Якби вона володіла силою Ліббі або Ніко – то вже зруйнувала б те, що залишилося від Товариства.
Трістан йому не повірив.
— Ну, то й навіщо вона, по-твоєму, тут?
— Шукає спосіб зробити це.
— Зробити що?
— Зруйнувати. Можливо, весь світ. Або керувати ним. Там вже як вона вирішить, коли набуде сили.
— Це ж смішно, – сказав Трістан.
— Ось як? Вона знає, які люди насправді. І всіх ненавидить, за рідкісним винятком.
— Хочеш сказати, ти не такий?
— Я собі ненависть дозволити не можу. Напевно, ти пам'ятаєш, що я це вже казав.
— Ти, отже, коли треба, нічого не відчуваєш? – пробурмотів Трістан.
Каллум скосив на нього похмурий погляд.
— Боляче було?
Трістан приготувався до чогось. І не дарма.
— Боляче – що?
— Те, що з тобою робив батько, те, що він тобі казав? Це було боляче чи просто принизливо?
Трістан відвернувся.
— Звідки тобі все це про нас відомо? Ти це точно не за одними емоціями з'ясував.
— Так, не тільки по них, – підтвердив Каллум і додав: — Чому ти не йдеш?
— Що?
— Ну, у цьому й сенс. Якщо все так погано, то чому вони не пішли?
Трістан стиснув кулак.
— Я не…
— Не хто? Чи не жертва? А ось і жертва, – перебив Каллум. — Ти просто не даєш світу називати себе так.
— Ти мене засуджуєш? Звинувачуєш?
— Ніскільки. Твій батько – жорстока людина, – сказав Каллум. — Безжальний і злий. Вимогливий, суворий. Але найгірше те, що ти його любиш.
— Я свого батька ненавиджу. Сам знаєш.
— Це не ненависть, – заперечив Каллум. — Це зіпсоване, збочене кохання. Кохання з хворобою, паразит. Він потрібний тобі, щоб вижити.
— Я медит, – відрізав Трістан, – а він простий чаклун.
— Ти тільки тому й уявляєш щось. Виріс би ти в сім'ї, що любить, ти б бачив іншу реальність. Твоя магія збиралася б іншим шляхом, набула б іншої форми. Але тобі треба було бачити речі наскрізь, бо інакше вони завдавали тобі болю. Тому що, якби ти побачив батька у всій його красі – жорстокою, злою людиною, схвалення якої досі чекаєш найбільше на світі, – пояснив Каллум, і Трістан здригнувся, – це убило б тебе.
— Брешеш. Ти… – Трістан відвернувся. — Ти зі мною щось твориш.
— Так, творю. — Каллум прибрав склянку, підвівся і підійшов ближче. — Ось це ти й відчув би, якби я тобою маніпулював. Я саме зараз цим зайнятий. Ну, як, відчуваєш? – спитав він, кладучи долоню на потилицю Трістану і викручуючи потужність його скорботи, порожнечі. — Ніщо не завдає такого болю, як сором, – пробурмотів Каллум, знаходячи межі Трістанового кохання, з'їденого дірками і корозією, що кришиться в місцях. Безліч лакун із заздрістю, жадібністю; його безумство, пропорційне нужді.
— Тобі потрібне батьківське схвалення, Трістане, але ти ніколи його не доб'єшся. І ти не можеш дати померти батькові – ні людині, ні уявленню про нього – адже без нього в тебе так нічого й не буде. Ти бачиш речі в істинному світлі, але чи знаєш ти, що саме ти бачиш?
Трістан заплющив очі.
— Нічого, – сказав Каллум, і з губ Трістана зірвався гіркий стогін. — Ти нічого не бачиш. Щоб зрозуміти власний дар, ти маєш прийняти світ таким, яким він є, але ти відмовляєшся. Тебе тягне до Паріси, тому що вона не може тебе любити, а її зневага до тебе і всіх здаються такими знайомим, такими рідним. До мене тебе тягне, бо я нагадую тобі батька, і, якщо чесно, Трістане, ти хочеш, щоб я був жорстоким. Тобі подобається моя жорстокість, адже ти не розумієш, що це, але вона тебе вабить, спокушає близькістю, як полум'я – Роудс.
Щоки Трістана волого блищали. Мабуть, такі сильні були його муки.