А це було щось, дуже на неї схоже. Але не їхня Ліббі Роудс, а чиясь ще.
Не його.
— Як ти смієш, – загарчав, не піднімаючись із підлоги, Варона. Він сочився неприязню, від якої іскрило в повітрі. — Як ти смієш...
— Чисто з цікавості запитаю, – вимовив Трістан. — Що ви всі бачите?
Усі так і завмерли.
Ще кілька секунд ніхто не міг вимовити ні слова.
— Це Роудс, – відповів нарешті Каллум, і решта з огидою здригнулися, почувши, як він вимовляє її ім'я. — Її тіло на підлозі.
— Ні, – похитав головою Трістан. — Ні, це не вона.
Він відчув холодок у голові – слід Паріси, – і здригнувся.
— Він бачить щось інше, – сказала Паріса, спершу здивовано, а потім вражено. — Її тіло... воно тут, але... не тут.
— Зачекайте. Що? — Ніко підвівся на ноги й грубо схопив Трістана за плече. — Що ж ти тоді бачиш?
Відповідь була простою. Він бачив те, що завжди міг бачити.
І з'ясувала це сама Ліббі: Трістан бачив час. Енергію і саму магію, хоча ні хріна нею управлятися не міг. Вона, як і мова, приймала різні форми, йшла безліччю шляхів, не жертвуючи при цьому своїм значенням. Вона була одноманітна і передбачувана, як порядок, вбраний хаосом, і Трістан бачив її суть.
Це була магія, а ніяка не смерть.
— Це не вона, – сказав Трістан. — Роудс тут немає.
Ось у цьому й була заковика: у кімнаті відчувався надлишок енергії – неймовірно роздутих обсягів, – але самої Ліббі не вистачало. Трістан міг заприсягтися: Ліббі тут немає – і це непорушна істина.
— Вона зникла.
— Так ось же вона! – голосом, що зривається, сказав Ніко, а Паріса в цей час, яка першою порушила заціпеніння, рвучко нагнулася, провела пальцями по губі, спустилася нижче – уздовж червоної доріжки крові.
— Це просто... жах. — Вона дивилася на тіло з благоговінням. — Її обличчя... воно...
— Це не Ліббі, – повторив Трістан. — А отже, вона не померла.
— Що?
Усі подивилися на нього в очікуванні.
— Це... — Гм, як же їм пояснити? Трістан раптом згадав дещо з ранніх уроків, коли вони проходили простір: суперпозиція. Один сценарій: на підлозі мертве тіло Ліббі Роудс. Другий: магія, що заміняла порожнечу. І обидва протистоять реальності, припускаючи, що вони, з великою часткою ймовірності, не реальні зовсім.
— Це щось, – вимовив нарешті Трістан. — Тут лежить щось, і всі ми на нього дивимося. — Невпізнанна магія, що не належить нікому. — Але це не Ліббі Роудс.
— Ніде в будинку її немає, – поклавши долоню на підлогу, повідомила Паріса.
— Так, – погодився Трістан. — Вона зникла.
Вже це-то він знав напевно.
Ніко не зводив із тіла погляду.
— Та як це може бути не Роудс?
— Не знаю, – сказав Трістан. Він і справді не знав. Ця магія могла бути чим завгодно, але тільки не звичайним флером зміни, серпанком, за який він завжди заглядав інстинктивно. Вона здавалася щільнішою, речовиннішою. Вона мала повадки і рухалася заздалегідь наміченими шляхами. — Але вона не мертва.
— Те, що ти не вважаєш, ніби це Роудс, ще не означає, що вона жива, – зауважила Рейна. — Хибна дилема. Помилковий умовивід.
— До дупи логіку, – сказав Ніко і, хмурячись, кинув на Трістана погляд. — Ти впевнений, що це не вона?
— Так. — І в решті він теж не сумнівався. Однак не міг пояснити це нічим, окрім простої, чистої, ірраціональної впевненості: Ліббі не могла померти і не померла.
— Тобто це ілюзія? – сказала Паріса, не відриваючи руки від мертвого обличчя і намагаючись усвідомити обман, який бачила. — Дуже переконлива, чудова.
— Професійна робота, – зауважила Рейна, красномовно дивлячись на Каллума.
До чого вона хилить, Каллум зрозумів не відразу.
— Ти що, всерйоз вирішила, ніби я викрав Роудс і залишив тут на підлозі ілюзію? – накинувся він на Рейну.
— У тебе були всі підстави для цього. А твоя сім'я славиться своїми ілюзіями, – сказала вона. - Чи не так?
— А ще я знаю, що Трістан будь-який обман розкусив би. Я ж не ідіот.
— Отже, її створив хтось поза Товариством, – поспішила вставити Паріса, знову піднімаючись на ноги. Вона була боса і наче досі не згадала, що майже не одягнена. — І він тупо не знає про спеціальність Трістана, інакше й братися за таке не став би.
Ніко подивився на Трістана.
— Хто-небудь ще в курсі про...
— Ні, – сказав Трістан. Глибше його дар розумів тільки Атлас, однак він, мабуть, обговорив його з радою Товариства. — Тобто я не впевнений, але дуже сумніваюся.