Думка, що з кимось із них можуть зробити щось подібне, глибоко вразила Парісу, нагадавши про ставки в зовнішньому світі. Одна справа влада, і зовсім інша – смертність. Цей урок їй не можна забувати до кінця життя.
— Вівіана – сорокап'ятирічна жінка франко-італійського походження. Її помилково віднесли до смертних, – сказав Далтон, – одразу за кількома параметрами.
Із цими словами він викликав проекції зображень. Було в цих слайдах щось холодне, як і в зберіганні трупа: непомітні нотатки від руки поруч зі стрілочками, висновки зі спостережень після розтину... Зате тримався Далтон звично. Паріса тільки відчула ауру передчуття, тривожного очікування, що виходить від нього, ніби ось-ось опуститься лезо сокири.
Але не встигла вона глибше проникнути в думки Далтона, як двері в розфарбовану кімнату відчинилися. Паріса озирнулася, з цікавістю спостерігаючи, як Атлас тихо прослизає всередину. Місяцями до зникнення Ліббі він десь пропадав, а після встиг намозолити всім очі.
Це інтригувало.
Відчувши цікавість Паріси, Атлас подивився на неї і кивнув, не посміхаючись, чого ніхто більше не помітив.
Після цього він жестом попросив Далтона продовжувати.
Слухняний, Далтон заговорив далі:
— До вісімнадцятиріччя, у віці, коли більшість медитів уже демонструють ознаки магічної майстерності, вона нічим особливим не вирізнялася. Вираженого таланту до чаклунства не виявляла, тож формально ніхто не звертав уваги на те, як при ній спрацьовують сигналізації. Дев'яносто дев'ять відсотків медитів вдається ідентифікувати правильно, – нагадав Далтон, – але коли справа стосується населення приблизно в десять мільярдів, то з одним відсотком, який залишився, помилитися дуже навіть легко.
Змахом руки він змінив слайд.
— На момент смерті Вівіана мала відмінне здоров'я. До тридцяти років народила чотирьох дітей, і багатьма жителями рідного села Юзес, як і раніше, вважалася першою красунею, навіть красивішою за молодих, незаміжніх жінок років двадцяти. На жаль, – сказав Далтон, – лише кілька тижнів тому Вівіану збила машина. Смерть настала миттєво.
Ще помах рукою, черговий слайд – фото з місця аварії, слідом за яким послідував перелік особливостей Вівіани.
— Як бачите, – промовив Далтон, зіставляючи зображення двох схожих розтинів, – у віці двадцяти одного року внутрішні органи Вівіани перестали старіти.
Він швиденько перегорнув зображення, порівнюючи незрозумілі (для Паріси) частини тіла: у двадцять один рік і в сорок п'ять років.
— Її шкіра анітрохи не втратила еластичності. Риси обличчя не змінилися. Волосся не посивіло. Більшість сусідів вважала, що річ у спорті та правильному харчуванні, ну, і ще що вона підфарбовує волосся. Сама ж Вівіана, схоже, нічого підозрілого не бачила. Вірила, напевно, наче їй пощастило: у розумних межах, нічого надприродного.
Слайди закінчилися, і Далтон обернувся до класу.
— Наскільки ми можемо судити, якби не аварія, Вівіана з природних причин не померла б, – сказав він, проговорюючи те, на що й так уже жирно натякав. — Смерть наздогнала її не внаслідок процесів розпаду. А ось чого нам невідомо, то це скільки б вона ще прожила, якби не передчасна смерть, і як часто трапляються подібні випадки серед інших невиявлених медитів.
— Вона демонструвала якісь ознаки регенерації? – запитав Трістан. Відтоді як Ліббі викрали, він став відстороненим, тихим. Незрозуміло тільки було, в чому причина: чи то в смерті, яку він ледве не прийняв від руки Каллума, чи то в непрактичній (для Трістана ж) вірі, наче Ліббі ще можна знайти.
— Ти маєш на увазі, чи не гоїлися на ній самі собою рани? Ні, – відповів Далтон. — Вона просто не старіла.
— А до хвороб вона була схильна більше чи менше? (Рейна.)
— З упевненістю сказати важко, – визнав Далтон. — Її село було винятково гомогенним.
— Вона переносила якісь важкі захворювання? (Знову Трістан.)
— Ні, але регулярно проходила вакцинацію, тож у цьому не було б нічого дивного.
— Застуда, – сухо припустив Каллум, і Далтон знизав плечима.
— Мало хто звертає увагу на пересічні хвороби, – сказав він, – звідси й недосконалість нашого дослідження.
— І що ж нам конкретно з цим робити? – запитав Ніко, нетерпляче барабанячи пальцями по стегнах. — Її магічною спеціальністю було... життя?