Ідеальну команду, виходить? А для чого?
— Для чого завгодно, – сказав Атлас. — Для всього.
Варто було розуміти це як: «Захопимо цю прогнилу бібліотеку, усі кляті книжки і зробимо те, чого раніше ніхто не робив».
Вони довго виношували плани. Шукали фізика, здатного приблизно на те саме, що й Езра, тільки більше: червоточини, чорні діри, подорожі в просторі та часі. Людину, яка бачить кванти, маніпулює ними, розуміє їх і використовує. Таке взагалі можливо?
— Напевно, – сказав Атлас.
Людину, яка допомогла б усе це живити, як батарейка. Ще одного телепата, праву руку Атласа, який став би його очима і вухами (а Атлас би відпочив). Що вони будували? Ніхто не розумів, але вірив у свої інстинкти, сміливість, старанність і терпіння.
— Я знайшов дещо, – сказав Атлас раніше, ніж очікувалося. Поки що всього один, аніматор.
Аніматор?
— Просто довірся мені, – сказав Атлас, якому на той час перевалило за тридцять, і він став носити костюми, приховуючи своє походження за благородним акцентом і дорогими шмотками. Езрі, звісно ж, як і раніше, був двадцять один рік. Або ж двадцять два, але хто встежить за віком із такими стрибками в часі? — На його рахунок у мене є передчуття.
Приблизно в цей час початкова ейфорія згасла, і Езра засумнівався у власній корисності. План в основному залежав від талантів Атласа, але в них Езра був упевнений. Пригнічували ж нескінченні стрибки з точки в точку, з одного часу і місця в інші – до Атласа. Таке життя не надто схоже на повноцінне. Езра не вкладався у справу, по-справжньому він не був її частиною. Повертайся в НУМІ, запропонував тоді Атлас, підшукай для себе що-небудь, тобі ж лише двадцять три (або близько того), і ти молодо виглядаєш. До того ж, зі сміхом зауважив Атлас, ти закоренілий американець і навряд чи впишешся кудись іще.
І Езра повернувся в НУМІ.
На жаль, для того щоб знайти собі гідне заняття, довелося сповільнити час. Знову переживати його лінійно, залишаючись в одному й тому самому хронологічному зрізі й дозволивши собі старіти в нормальному темпі. Згнітивши серце пустити коріння, зійти за нешкідливу людину. Спочатку Езру коробило, все здавалося йому нуднішим – тепер, коли він залишив природний для себе спосіб життя. Однак не встиг він кинути спроб і рушити далі, як монотонне існування завдяки щасливому випадку привело його на посаду постійного студентського радника.
І саме в цей час він несподівано дещо виявив.
— Вони обидва потрібні тобі, – сказав Езра Атласу, ставши свідком епічної сварки між Ліббі та Ніко. — Коли прийде час, ти просто зобов'язаний отримати їх обох.
— Але ж у них одна й та сама спеціальність, – із сумнівом зауважив Атлас. Кілька років тому в нього почали сивіти скроні, і відтоді він голив голову. — Ти хіба не хочеш посвяти? Адже це ти маєш стати шостим.
Езра задумався. Він завжди хотів пройти одного разу посвяту, але формальності здавалися йому неважливими. Через Атласа він отримав доступ, можливості, бачення. А те, що вони могли накоїти з одним фізком, раптово померкло порівняно з тим, що вдалося б із двома на борту.
— Доведеться взяти обох, – повторив Езра, додавши: — Та й потім, ти б не зміг отримати одного без іншого. — Це він знав напевно, бо бачив, у чому суть їхнього суперництва. Хоча зрозуміти її було не складно.
Атлас подумав, розглядаючи ідею з усіх боків.
— Кажеш, вони... фізики?
— Мутанти, – уточнив Езра. Сам він вважав це великою похвалою. — Досконалі мутанти.
— Ну, тоді наглядай за ними, – задумливо промовив Атлас. — А мені поки що є над чим попрацювати.
Справа була нехитра, а якщо згадати, що Езра мав вигляд непримітного студента, який лише на два роки старший за Ліббі з Ніко (нехай і народився на двадцять років раніше), то Ліббі стала для нього особливо привабливою ціллю. Езра сам здивувався, зрозумівши, що хоче її. І простого життя чи бодай шматочка його, втім, яка в підсумку різниця? Однак то була нецікава казка, якщо врахувати закінчення.