От із Ніко порозумітися не вдалося. Езра вже знав, що його місце отримає цей хлопчина або інший кандидат, якому Атлас відвів одну з головних ролей у своїй шістці. Це натураліст, сказав він. Але для чого нам рослини, хмикнув тоді Езра, на що почув тільки: за рослини не переживай, я впевнений, ти все зрозумієш. Натомість Ніко все спростив би: завдяки йому Ліббі просто не змогла б відхилити пропозицію.
І тільки в рік, що передує ініціації, в Езри нарешті розплющилися очі, він зрозумів, що весь цей час не стільки голодував, скільки постив. Тепер, без Ліббі і Ніко, він грав свою випестувану сірість перед величезним порожнім залом. Без Ліббі Езра став нефункціональним і самотнім, почувався стомленим, закрився і занудьгував. А ще відчував дискомфорт від розуміння, що він перестав бути невід'ємною частиною плану, виявився несподівано сильним.
— Дурниці, ти мені дуже навіть корисний, – сказав Атлас. — Набагато корисніший, ніж ти думаєш.
— І як же? – роздратовано запитав Езра. Нудьга мучила його, вона викликала невловимий свербіж, немов судома в литковому м'язі. — Ти здобув усі потрібні тобі спеціальності.
— Так, але щодо Паріси я, здається, помилився.
Езра насупився.
— Вона не така гарна, як ти думав?
— Ні, в тому, що стосується здібностей, вона мої надії виправдала. — Пауза. — Однак є в мене підозри, що вона стане проблемою.
— Якого роду проблемою? — Езра й не думав, що в Атласа вони взагалі бувають.
Езрі здавалося, що без нього все йде як по маслу, тому й хандрив.
— Проблема. — Атлас відсьорбнув чаю. — Утім, я можу переконати її змусити решту вбити Каллума.
— Це який? Емпат?
— Так. — Хтось завжди помирав; зрештою навіть ідеальній групі кандидатів належало втратити одну людину. Для Атласа – і тут Езра погоджувався з ним – Каллум був чимось на кшталт ядерного коду, і, позбавивши світ від нього, вони зробили б людству послугу. — Потім ми зможемо зайнятися Парісою.
— О так, звісно, треба тільки зайнятися нею, і проблему розв'язано, – вголос подумав Езра, очікуючи у відповідь сміху, який так і не пролунав.
Тривожний дзвіночок. Дуже тривожний.
— Кажучи «зайнятися», ти маєш на увазі... – почав Езра.
— Я жартую, – запевнив його Атлас, через мить. — Це просто жарт.
— Точно, – з полегшенням вимовив Езра. — Так, точно, так і є...
— Так і є. — Атлас відсьорбнув ще чаю.
Езра насупився й опустив погляд на свою чашку.
— Отже, для ясності...
— Знаєш, ти і цього разу ледве не потрапив до числа кандидатів, – ніби мимохідь промовив Атлас. Езра, якому все ще не давало спокою його чудове почуття гумору, підняв здивований погляд. — З огляду на все, я думав, мені самому доведеться тебе протягувати... — З огляду на те, що Езра вже був у Товаристві, або (і це вже не так схвально) що Езра з настанням нового століття нічого особливого з себе не являв. — ...але, виявляється, рада не переймається чимось поза межами архівів. Вони засікли твої невеликі магічні вихлопи й подумали: чудово, як цікаво, добре, що ми першими його виявили... — Атлас знизав плечима, роблячи ковток із чашки. — І тебе внесли до списку. Кумедно, чи не так? Усе-таки ми для них не люди, – зауважив собі під ніс Атлас. — Просто джерела сили.
Він знову пригубив чай, а Езра насупився, відчуваючи, як зріє в нього всередині обурення.
— І ти відрадив їх, треба думати?
— Звичайно.
— Віддавши перевагу завербувати когось іншого?
Атлас повільно поставив чашку на стіл.
— Так, – сказав він. — Як ми й домовлялися. Вірно ж?
— Вірно, – погодився Езра, опускаючи погляд.
Кава в його чашці вже охолола.
— Ти начебто мені не віриш, – через мить зауважив Атлас.
— З чого б це? — Езра саме що сповнився підозрілості. — Просто ти не згадав, що мене може знову завербувати Товариство. — Він помовчав. — Або радше перезавербувати.
Атлас знову взяв зі столу чашку і збовтав у ній чай.
— Якось із голови вилетіло.
З усіх можливих відмовок ця звучала настільки слабко, що межувала з образою.
— З голови вилетіло? – трохи презирливо, луною повторив Езра. Йому здалося, що повітря між ним і Атласом розжарилося, чи то це клекотіло в нього в грудях? — Із твоєї чарівної голови, за допомогою якої ти й чаклуєш... щось вилетіло?
— Яка різниця? Ти б не зміг прийняти запрошення. — Атлас як ні в чому не бувало відпив чай. — Мені здавалося, тебе це не цікавить.
— Не цікавить. — З якого дива? Вони ж такого варіанта навіть не припускали. — Але все ж таки я...
— Міс Роудс дізналася б, що ти їй брешеш, – натякнув Атлас, однак Езра стримався і не здригнувся при згадці (явно навмисній) Ліббі. — Чого, я думаю, ти не бажаєш. І це, гадаю, повертає мене до міс Камалі.