— Це яким же чином? – не втримавшись, роздратовано випалив Езра.
— Таким, що міс Роудс – це щось спільне для вас обох, – не віднімаючи від губ чашки, промовив Атлас.
Він чудово знав, що не все між Ліббі та Езрою побудовано на брехні, а отже, цим зауваженням мав намір вразити його. Однак Езра не бачив сенсу визнавати це і просто мовчки закотив очі.
— Ліббі про мене нічого не знає. Тобі не здається, що з мого боку було б лицемірно закидати їй ту зраду?
— Ніхто від тебе цього й не вимагає.
Вони починали ходити колами.
— Ну, так і що в тебе за біда з телепатом? Ти ж її сам обирав.
Він із гіркотою наголосив на «ти сам», а не на «обирав».
— Так, – вимовив Атлас, – і вона виправдала мої очікування. Ось тільки виявилася небезпечнішою, ніж я думав.
«Нарешті проявилися контури картини», – неспокійно подумав Езра.
— Тільки не кажи, що не можеш із нею впоратися.
Атлас завмер, не донісши чашки до рота.
— Я міг би.
«Міг би», а не «можу».
— Але не станеш, – здогадався Езра. — Чому? – напружено додав він. — Чекаєш, що я зроблю це за тебе?
— Я б не пішов проти своїх же кандидатів. Тобі це відомо. — Атлас знизав плечима. — Але ти також знаєш, що в нашу справу не можна допускати того, хто цю саму справу активно підриває.
Ах, вона, значить, уже наша?
— У мої плани невинних убивати не входило, – відрізав Езра.
— Я не говорив, що нам це варто, – незворушно парирував Атлас, – а якби й потрібно було, то...
— А, ну так, який я дурний, – пробурмотів Езра. — Ти ж просто жартуєш...
— ...можливо, ти не розумієш того, що важливо, – закінчив Атлас, відставивши чашку вбік.
Було в цьому жесті щось чуже – Атлас ніколи чай не любив, надаючи перевагу міцному сп'янінню, – що змусило Езру засумніватися, чи знає він Атласа взагалі. Колись так і було, але тривало це... один рік? Відтоді минуло понад двадцять років, протягом яких Езра й не жив. Що за цей час могло змінитися в голові в Атласа, у його переконаннях, у його душі? Що зробила з ним посвята в Товариство?
І тоді Езра вирішив зробити те, чим раніше не переймався. Відчинив двері в майбутнє – у найдальшу доступну для нього точку.
Це було не так захопливо, як могло здатися, адже майбутнє – якщо його не проживаєш – завжди можна виправити. Так, деякі події він не міг змінити (смерть матері, наприклад), але загалом він навчився дивитися на двері як на псевдонадійні астрологічні прогнози: імовірний, але не гарантований розвиток подій. Якщо він не затримувався в майбутньому, то й не прив'язувався до наслідків побаченого. Його присутність, коли він нічого не порушував, залишалася непоміченою, немов падіння піщинки.
Однак відкриття сильно його стурбувало. Адже те, що він побачив – підсумок його й Атласа плану – мало біблійні масштаби. Крізь тріщину в часі Езра розгледів мор і війни; надривне гудіння застарілого насильства. Небо почервоніло, сховалося за пеленою попелу й диму – таке собі знамення кривавого й знайомого катаклізму. То був невидючий погляд стрільця крізь двері храму, і Езра знову став єдиним свідком кінця цього сраного світу.
— Давай створимо новий, – колись запропонував йому Атлас. Для Езри це було не так давно, для Атласа Блейклі минуло двадцять років, а отже, навряд чи він пам'ятав. — Наш світ гівно, приятелю, він пропав і зовсім втратив сенс. Досить латати дірки і возитися зі зламаними деталями. Коли екосистема гине, природа створює нову. Природа, або хто там за все відповідає. Так види і виживають.
Він повернувся до Езри і глянув на нього темними очима.
— Нахер усе. Станемо богами, – сказав Атлас.
У той момент Езра все списав на наркотики.
Але потім він побачив в одних з дверей, як Трістан Кейн перетинає сам час за чарами, які допоміг навести Езра, і тоді ж уперше зрозумів: Атлас Блейклі вже зібрав свою ідеальну команду, сам, наодинці. Атлас прагнув побудувати новий світ, яким би він не був, і ось зараз Езра запідозрив, що це йому все ж таки під силу.
— А на що здатен Трістан? – безтурботно запитав на наступній зустрічі Езра. — Ти мені так і не сказав.
Побачивши Трістана, він прийняв його просто за ще одного мандрівника, але відтоді дедалі сильніше починав підозрювати, що все не так просто.
— Хіба? – запитав Атлас, підносячи до губ чашку.
Езра, втративши терпіння, вдарив його по руці.
— Не вистачає всього одного шматочка, Атласе. — Того, хто вміє маніпулювати квантами: використовувати темну матерію і осягнути безодню. А ще здатний стати живим божим оком для управління іншими. Привнести ясність у дослідження.