Каллум завжди знав, що термін, яким визначає його спеціальність диплом елліністичного університету магічних мистецтв, є невірним. Під маніпулістичну субкатегорію ілюзіоністів найчастіше підпадали фізики: люди, які вміли спотворювати речі, перетворювати їх на щось інше. В умілих руках вода погоджувалася стати вином, ну чи хоча б приймала його колір та смак. Одна з особливостей магії, як науки та ремесла, полягала в тому, що врешті-решт важливі саме форма та смак, а їх призначення чи первісну природу легко можна відкинути на користь потрібного результату.
Однак, схоже, Суспільство та Атлас Блейклі знали те, чого не знали інші: спеціальність Каллума точніше визначалася, як дуже сильний вид емпатії. Невірному діагнозу Каллум не дивувався; емпатію вважали чисто жіночим виглядом магії, і коли її виявляли, то культивували обережно, по-материнськи м'яко. Було багато жінок-медитів, здатних маніпулювати чужими емоціями; найчастіше вони ставали чудовими філантропами, чий внесок у медицину прославляли. Дуже по-жіночому: мати і магію, і святість. Якби Каллум мав час, він звинуватив би в усьому помилковість гендерної дихотомії. У чоловіків емпатія виявлялася настільки рідко, що вважалася не магією, а просто рисою характеру. Коли мова заходила про дар переконання, здатність, яка потенційно могла розвинутись до рівня медитської навички (і постачалася смертним ярликом «харизма»), то її часто забували на користь примітивного способу життя: навчання в якомусь знаменитому університеті смертних на кшталт Оксфорда чи Гарварда, наприклад, а слідом вдала кар'єра у смертній галузі. Часом чоловіки-емпати ставали генеральними директорами, адвокатами чи політиками. Іноді тиранами, мегаломаньяками чи диктаторами – і в цьому випадку, напевно, було навіть краще, що їхній талант не розкривався повністю. Магія, як і більшість видів фізичного навантаження, вимагала належного тренування, якщо хочеться поводитися з нею правильно і довго. Зрозумій хоч хтось із цих чоловіків, що їхню природну якість можна відшліфувати, і світові довелося б набагато гірше.
Зрозуміло, є і винятки, і в даному випадку це Каллум. Від насіння будь-якого поширеного у світі зла, його (на благо все того ж світу) позбавили всякої відсутністі амбіцій, яке, разом з любов'ю до витонченого, гарантувало, що він не спрямує до панування над світом чи чогось схожого. Голод разом із будь-якою навичкою маніпуляцій – страшна сила. Основний закон людської поведінки: коли низи отримували необхідні інструменти, вони бралися прогризати собі шлях нагору. Ті ж, хто народився нагорі, як той самий Каллум, у зворотний бік не прагнули. Коли навколо тебе і так все красиво та позолочено, який сенс щось міняти?
Тому ніщо не спонукало Каллума погоджуватися на пропозицію Атласа Блейклі, але нічого й не відштовхувало. Він міг пройти ініціацію, а міг не пройти; Суспільство могло вразити його настільки, щоб він залишився, а могло розчарувати. Воно саме собою, зрозуміло, не вражало нічим. Каллум походив із багатої сім'ї, а отже, встиг побачити гроші у безлічі природних іпостасій: королівські, аристократичні, капіталістичні, брудні… Список він міг продовжувати нескінченно. А ця форма, олександрійська, була суто академічною, хоча багатство, що належить науковій еліті, часто відносилось до переліченого, а то й поєднувало їх всі.
Право слово, з покоління до покоління, у всіх системах знання нескінченно породжує знання, як і влада нескінченно породжує владу. Не те, щоб Каллум хотів критикувати такий порядок речей. Чи справді він кращий, розумніший, досвідченіший за своїх суперників або ж просто народився з потрібними ресурсами? Ніколи, досягаючи успіху, Каллум собі таких питань не ставив.
Інші п'ятеро теж повернулися (що не дивно), готові прийняти пропозицію Атласа Блейклі, завдяки новому заклинанню переміщення. Цього разу воно викинуло їх не в корпоративному конференц-залі, де проходила перша вербувальна зустріч, а в передпокої пишного особняка, який так і дихав безпомилково впізнаваною витонченістю, властиву елітизму та успадкованому багатству.
Ні, правда, обрегочешся. Враження, що Олександрійське суспільство вирішило, що тепер, коли вони всі в темі, можна розкрити перед ними карти. Каллум поглядом ковзнув балюстрадою балкона на верхньому поверсі і основою великих сходів, затримавшись почергово на кожному з п'ятьох кандидатів. Найкраще запам'ятовувалася американка на ім'я Ліббі Роудс – по тому, як часто й дратівливо вона говорила, і, звичайно, вона першою поставила дурне питання.