Рейна
Якийсь час усі шестеро, насторожено й мовчки, з цікавістю придивлялися один до одного.
— А ти сумирний, – зауважив Трістан, обертаючись до Каллума, блондина-африканера, що сидів ліворуч від нього. — Жодних думок з цього приводу?
— Термінових немає, – сказав Каллум. Зовнішність у нього була типажна, що нагадує про стандарти старого Голлівуду і неослабну чуму вестернізації, яку Рейна просто ненавиділа, проте його голос звучав заспокійливо, а манірність мало не заколисувала. — Зате ти якийсь недовірливий.
— Така вже в мене, боюся, природа, – безсоромно відповів Трістан.
Паріса, як зауважила Рейна, уважно за нею спостерігала. Рейна трохи здригнулася, відчувши невелике вторгнення у свої думки, а це вже засмутило папороть, що стояла поруч.
— Як дивно, – сказала Ліббі, помітивши реакцію рослини. Вона спохмурніла, придивляючись до неї, а потім підняла погляд на Рейну — Так ти ... натураліст, я вгадала?
Рейні питання не сподобалося.
— Так.
— Майже всі натуралісти медитського рівня свої навички контролюють, – зауважила Паріса, чим одразу видала свою нетактовність. Не те щоб Рейну її поведінка приголомшила: вона бачила, що Паріса з тих, хто присутність марних людей просто не помічає.
З одного боку, таке ставлення дратувало, з другого, оцінка Париси Рейну не чіпала. Особистий досвід показував: марне і в поганих руках не спрацює – тому Паріса могла скільки завгодно робити невірні висновки.
Справжнім викликом для Рейни була робота у групі. Їм доведеться зависати в одному місці.
Рейна вже шкодувала, що не залишилася вдома.
— Ой, я ж не те хотіла сказати ... — Ліббі зашарілася. — Я тільки… думала… е-е…
— Я не вивчала натуралізм, – підказала Рейна. — Я спеціалізувалася на давній магії. Класичній.
— О-о-о, – трохи зніяковіло простягла Ліббі, а Паріса примружилася. — Як історик?
— Як історик, – луною повторила Рейна. Історик-одинак.
Парісу її тон не збентежив.
— То ти своє власне ремесло не розвивала?
— А яка тут у кого спеціалізація? — Втрутився Ніко. Треба сказати, дуже вчасно, тому що Рейна почала закипати, і Паріса за свої натяки могла ось-ось отримати зашморг на шию у вигляді папороті, яку Рейна нібито контролювати не в змозі.
Втім, Ніко не стільки заступався за Рейну, скільки хотів пожвавити розмову.
— Ось у тебе, наприклад, – звернувся він до Париси, і та напружилася.
— А у тебе?
— Ми з Роудс працюємо з матерією. Фізика сили, молекулярна структура, це все… Я, зрозуміло, краще…
— Заткнися, – пробурмотіла Ліббі.
— …у нас кожен має улюблену тему, але обидва ми вміємо маніпулювати фізичними властивостями матерії. Рух, хвилі, стихії, – підсумовував Ніко, вичікувально дивлячись на Парісу. — А ти?
— А що я? - Недбало відповіла та.
Ніко зам'явся.
— Ну, я просто подумав…
— Не розумію, навіщо ділитися подробицями наших спеціалізацій, – похмуро втрутився Трістан. — Адже ми змагаємося один з одним, хіба ні?
— Так ми ж працюємо разом, – приголомшено заперечила Ліббі. — Ти що, правда маєш намір весь рік зберігати свою магію в таємниці?
— Чому б і ні? — Знизала плечима Паріса. — Кожен, кому вистачить розуму її розкусити, можливо, досить кмітливий, але щодо тонкощів…
— Ми не зможемо працювати в групі, нічого один про одного не знаючи, – вкрадливо спробував заперечити Ніко.
Він явно вважав себе привабливим та здатним згуртувати.
— Навіть якщо когось наприкінці виключать, – сказав Ніко, – я все одно не розумію, в чому сенс розхитувати гурт.
— Ти говориш так тільки тому, що вже розкрив свою спеціалізацію, – промимрив Каллум, посміхаючись куточком рота, за що сподобався Рейні ще менше.
— Ну, мені соромитися нічого, – трохи роздратовано відповів Ніко, за що сподобався їй більше. — І якщо тільки решта не відчуває невпевненості у своїх здібностях…
— Невпевненості? – пирхнув Трістан. — Тобто ти вважаєш себе найкращим?
— Я цього не казав. Я тільки…
— Він і справді вважає себе найкрутішим, – сказала Паріса. — Але хто думає про себе інакше? Хіба що ти, – недружелюбно кинула вона у бік Рейни… і з тріском провалилася на дно списку потенційних друзів.
— Я тільки подумав, що є, мабуть, якийсь спосіб дійти компромісу, – сказав Ніко. — Потрібно хоча б приблизно уявляти, хто на що здатний.
— Згодна, – відповіла Рейна, головним чином тому, що упиралися Паріса з Трістаном. Їй-то ніякої різниці не було: всі і так уже знали її спеціалізацію, ось вона, як Ніко з Ліббі (яка, дякувати Богові, нарешті замовкла), і вирішила видавити зізнання з інших. — Інакше фізикам доведеться взяти на себе левову частку роботи, а мені – витрачати всю свою енергію на захист…