Втім, це не зацікавило Рейну. До Париси почало доходити, як вона проворонила найбагатшого з кандидатів, і це привело Рейну в таке захоплення, що ридаючий фікус Бенджаміна в кутку радісно дав плоди.
— Так, я Нова, – визнав Каллум, не зводячи очей з Трістана, який так ні в чому не признався. — Хоча, як ти вже, мабуть, здогадалася, ілюзії – це не є сенс мого життя.
— Чудово, – гаркнув Трістан. — Я бачу ілюзії наскрізь.
Рука Ліббі піднялася до щоки, а Трістан зітхнув.
— Так, я його бачу, – сказав він. — Це просто прищ, розслабся.
Потім Трістан неквапом звернув увагу на Каллума, який напружився у тривожному очікуванні. Чудово, подумала Рейна. Краще стане, тільки якщо Трістан розкриє всім, що у Паріси ніс не свій.
— Я їм не скажу, якщо ти не скажеш, – пообіцяв Трістан Каллуму.
На якийсь час у кімнаті зависла така напруга, що навіть квіти насторожилися.
А потім Каллум розреготався.
— Давай тоді це буде між мною і тобою, - погодився він і, обійнявши Трістана, поплескав його по плечу. — А вони нехай гадають.
Отже, є «ми» та «вони». Ось це вже не так тішило.
«Мама-мама-мама», – тремтячи від жаху, шепотів плющ у кутку, а фікус, що стояв поруч, зашипів.
«Мама сердиться, – хникав філодендрон. — Вони зляться, о ні-ні-ні…»
— …немає сенсу сваритися через це, — говорила в цей час Ліббі, і Рейна тихенько зробила глибокий вдих, сподіваючись, що зелень у кімнаті не збунтується. — Хоч би як ми ставилися один до одного, нам все ще треба виробити хоч якийсь план безпеки, тож…
Не встигла Ліббі Роудс почати командувати, як пролунав низький, гучний вибуховий звук гонгу, і двері в розфарбовану кімнату відчинилися. Наче будинок запрошував групу на вихід.
— Схоже, доведеться відкласти справи, – зауважив Каллум і, не чекаючи, поки Ліббі договорить, підвівся і вийшов.
Трістан з Парісою у нього за спиною перезирнулись і рушили слідом; Ніко теж підвівся і, скривившись, покликав за собою Ліббі. Втім, вона не поспішала і в розпачі подивилася на Рейну.
— Загалом, послухай, – почала вона, переступаючи з ноги на ногу. — Розумію, що була груба, ляпнула там про тебе, про натураліста, але я просто…
— Нам необов'язково ставати друзями, – сказала Рейна, перебивши її. Ліббі явно хотіла запропонувати оливкову гілку світу, але Рейні вистачало і живих гілок, з якими доводилося зважати; без метафоричних вона обійшлася б чудово. Друзів вона заводити і справді не прагнула; вона лише шукала більше доступу до архівів.
Втім, двері замикати теж не поспішала.
— Нам просто треба бути кращими за них, — буркливо зауважила Рейна, киваючи в бік решти трьох, і хоч би це Ліббі усвідомила.
— Зрозуміло, – сказала вона і, слава богу, пішла за Ніко з кімнати, не чекаючи Рейну, яка попленталася слідом під скиглі втрачених рослин.
Ніко
Як не противно було Ніко говорити таке, проте альтернативи він не знайшов.
— Послухай, – звернувся він до Ліббі, понизивши голос, коли вони огинали кут одного із заплутаних коридорів. Вузькі вікна на першому поверсі з видом на залиті захід сонцем землі омивали інтер'єр золотом. — Мені потрібна ця робота.
Ліббі, природно, сприйняла заяву дуже гостро.
— Вароно, можна нагадати, що ти тут не єдиний, кому треба щось довести…
— Позбав мене від нотацій, Роудс. Мені потрібний доступ. Особливий допуск, хоч поки що не знаю, до чого. Мені потрібно побачити якнайбільше архівів Товариства.
— Навіщо? – одразу запитала Ліббі.
Коли справа стосувалася Ніко, її параноя просто не знала кордонів. Він, зрозуміло, міг сказати, що більшість досліджень з синів нелюдів була стародавньою і втраченою (або незаконною і поверхневою), але йому не дуже хотілося відвертатися. Адже це не його таємниця, до того ж злочинниця-матуся Гідеона будь-якої миті могла пробитися через накладені Ніко захисні чари. Час піджимав.
— Потрібно, от і все, – сказав Ніко і, не даючи Ліббі розкрити рота, додав: — Ти головне знай: я тут свого доб'юся, за всяку ціну.
— Ніко, якщо ти намагаєшся залякати мене…
— Я не… — Він у розпачі замовк. — Роудс, твою ж наліво, я намагаюся працювати з тобою.
— З яких це пір?
Ну не може таке розумне дівчисько бути настільки тупим!
— З тих самих, як помітив, що троє старших уже збиваються в команду, – прошепотів він, вказуючи на Трістана з Парисою, які нагнали Каллума.
До Ліббі нарешті почало доходити.
— То ти хочеш подоби спілки?
— Ти чула, що сказав Атлас. Спочатку у нас у програмі матеріальна магія, – нагадав Ніко. — Ми з тобою в цьому перевершили всіх інших.