А ще він мав кошмарну здатність переконувати людей, ніби він знає, про що говорить. Часом, може, це так і було, але точно не завжди.
Втім, найстрашніший гріх Ніко здійснив, забравши у Ліббі роботу мрії. Просто сама Ліббі в цьому нізащо не зізналася б. Потрапити до найбільшої на Манхеттені венчурної компанії – це вам не баран чхнув. Ліббі шукала б кошти для інноваційних медитських технологій, вибираючи з цілого портфеля неймовірних ідей із величезним потенціалом для зростання та суспільного капіталу. Настав час діяти: світ перенаселений, ресурси виснажені… як ніколи актуальні альтернативні джерела енергії. Згодом Ліббі спромоглася б змінити саму структуру розвитку медитів: вибрати той чи інший стартап, переглянути прогресію глобальної економіки, і за це їй добре платили б. Однак стипендія НУМІ відпливла до Ніко, а без неї було ніяк. Декан Брікенрідж зайняла своє місце, Ніко прикинувся добреньким, і Ліббі задумалася про світле майбутнє, коли вона нарешті перестане змагатися з ним. Цілих чотири роки Ніко був невід'ємною частиною її життя, наче якийсь докучливий рудиментарний орган. Медити-фізики, які наказують стихіями, були рідкісним явищем; у світі таких жило лише двоє. Довгих чотири роки Ніко з Ліббі обох запихали на всі уроки, зате в результаті вони розвинули майстерність, що межувала хіба що з їхньою взаємною ворожістю.
Для Ніко, який звик отримувати бажане, Ліббі стала справжньою скалкою. Вона знайшла його самовпевненим і зарозумілим з першого моменту знайомства і з ходу йому про це повідомила. Адже найбільше у світі Ніко де Варона ненавидів, якщо хтось не закохувався в нього з першого погляду. Мабуть, Ліббі завдала йому першої у житті травми. Усю ніч, мабуть, потім не спав, мучачись думкою, що на світі є жінка, яка його не обожнює. Для Ліббі, проте, все було набагато складніше: вона вважала Ніко козлом за багатьма статтями, до того ж він здавався нестерпним, класичним нагадуванням про все, чого її позбавило життя.
Ніко походив із сім'ї відомих медитів, навчався приватно, не залишаючи розкішного палацу (як Ліббі думала) в Гавані з самого дитинства. Ліббі, уродженка Піттсбурга, у чиєму міщанському родоводі не було навіть простих чаклунів, взагалі думала вступати до Колумбійського, поки в її житті не з'явився НУМІ в особі Брікенрідж. Вона зовсім не знала про базові принципи медитів, почала з самих низів магічної теорії, і працювати їй доводилося вдвічі старанніше інших – і лише за тим, щоб від неї відмахувалися зі словами: «Так, молодець, Ліббі… а тепер ти, Ніко, що покажеш?»
Ніко де Варона ніколи б не зрозумів, на що це схоже, незліченний раз подумала Ліббі. Ніко був гарний, розумний, чарівний, багатий, а Ліббі… Так, вона сильна, не слабша за Ніко, а згодом так і зовсім мала шанс перевершити його, з таким чудовим почуттям самодисципліни. Проте чотири роки викладачі оцінювали їхні студентські досягнення з поправкою на Ніко. Якби не він, Ліббі опанувала б програму махом і, мабуть, навіть знайшла її нудною. Їй не знайшлося б рівних – не те що суперників. Чи був їй хтось рівнiшим, окрім Ніко?
Ні. Вона ще не зустрічала фізиків настільки ж сильних, як вони з Ніко. Йому досить було трохи втратити витримку, і землю вже починало трясти, а на те, щоб викликати хоча б такі легкі поштовхи, у середнього медиту пішло б години чотири. Створення ж хоч чогось із порожнечі здавалося й зовсім геркулесовим подвигом. Так само іскорка вогню у виконанні Ліббі стала б більш ніж гідним приводом отримати повну стипендію НУМІ та прибуткову роботу на повну ставку після навчання. Перед силою Ніко і Ліббі благоговіли б, її звеличували б, навіть якби вони проявляли себе порізно, що, власне, і світило їм вперше за останні роки. Тепер, коли ніхто не порівнюватиме Ліббі з Ніко, вона зможе нарешті стати на повний зріст, не заганяючи себе при цьому до напівсмерті.
Ця думка викликала в Ліббі якесь дивне відчуття, схоже на тугу, але все ж таки вона згоряла від нетерпіння.
Відчувши під ногами легке тремтіння, Ліббі озирнулася і помітила, що Ніко забувся в думках.