— Ідемо, – покликав Ніко Рейну, застрибнувши на поручні галереї. Прикриваючись витягнутою рукою, він поманив її прямо назустріч шквалу вогню. — Зустрічаємося внизу.
— Варона, – ахнула Ліббі. — Є ж сходи…
Не слухаючи її, він стрибнув униз. По ньому тут же – ось диво! — Зчинили стрілянину, але він був готовий. Приземлившись, легко втік від кулі, як від удару кулаком, а побачивши шеврони на формі нападників зрозумів, що не помилився: до них і справді нагрянули військові. Пішла спека! Він один проти всіх. Жаль, не прийшов загін удвічі більше. Ніко вм'яв підлогу, створивши подобу вирви, в яку скотилися солдати. Шестеро нарешті перерахував Ніко і з усмішкою повернув підлозі колишній вигляд. Стрілки тут же, хитаючись, підвелися і знову відкрили вогонь.
Як не дивно, першою напала Рейна. Запустила в груди оперативнику, що йшов попереду, чимось грубим і швидким. Гвинтівка вилетіла в нього з рук, і приклад потрапив у щелепу сусідові. Судячи з того, як він вилаявся, то були американці. Можливо, ЦРУ. «І справді, – тремтячи від передчуття, подумав Ніко, – весело». Вперше він удостоївся замаху!
Постріли не вщухли, що, зрозуміло, йому не сподобалося. Ніко прикрився тимчасовим щитом, трохи почекав, а потім схопив найближчого стрільця і розкрутив його так, що решта кинулась в укриття за аристократичними меблями. Потім Ніко трохи послабив під ними тяжіння, і вони повільно, втрачаючи гвинтівки, попливли повітрям. Ніко зібрав зброю в купу, знищивши її потім єдиним вибухом – деталі шрапнеллю розлетілися убік, – після чого повернув гравітацію.
Ну ось, подумав він, зараз відірвемося.
Рейна зчепилася з противниками в рукопашну і, схоже, непогано справлялася – відтіснила їх до їдальні; Ніко помітив це краєм ока, вивертаючись від кулака, націленого йому у вухо, і поступово відступаючи до сусідньої кімнати. Рейна діяла, наче бик, завдаючи удар за ударом, – явно не на повну силу, але все ж нищівно. Сам Ніко покладався на спритність та швидкість. Перший стрілець, вихопивши невеликий ніж, накинувся на нього, проте Ніко хвацько пішов від удару зверху. Стрілець запнувся і пролетів повз, вибухнувши потоком гучних лайок.
А ось це напевно британська англійська, здогадався Ніко. Можливо, ЦРУ заразом із МІ-6? Полестили.
Рейна тим часом розправилася з двома оперативниками, завдавши одному потужний, але не найважчий удар у стегно, щоб знерухомити, тоді як Ніко знизив число противників, що залишилися, з чотирьох до трьох – викрутивши одному руку з ножем і встромивши лезо йому ж у нирку. Потім скоротив число до двох – приголомшив чергового ворога кількома недбалими джебами і добивши аперкотом так, що в нього голова закинулася назад. Удар вийшов дієвий, красивий та чіткий. Довелося тільки трохи напружитись, працюючи лівою.
Адже й справді логічно, що на штурм особняка не послали цілу команду медитів. Зломщики, зрозуміло, знали, яка тут система безпеки, але й загін солдатів міг завдати шкоди не менше, і не довелося б жертвувати ні краплею дорогоцінної магічної крові. Так, медит їм знадобився для злому захисних чарів, але ніхто з противників Ніко не становив реальної загрози. Можливо, тому, що він сам не збирався вмирати.
Супротивники, що залишилися, виявилися не дурні і атакували пліч-о-пліч, зробивши Ніко вершиною рівнобедреного трикутника. Це був основний і передбачуваний принцип роботи «двоє на одного». Як і рішення Ніко вибудувати їх у пояс Оріона: він стартанув на правого, вистріливши у лівого згустком сили. Для Ніко магія була лише доповненням до природних навичок: він мав гарну стійкість, почуття рівноваги, компактну статуру і швидкість – і все це без допомоги сил, які він вирішив берегти якомога довше. Ніко міг би витратити їх, закінчивши бій набагато швидше, але тоді довелося б довше відновлюватися. Може, ці люди й не маги, зате з ними прийшов якийсь чаклун, і незабаром він точно себе виявить. До його виходу Ніко хотів бути готовим. А доти він попрацює кулаками.
Магію він використав рівно настільки, щоб надати ударам силу електрошоку. Відштовхнув одного, тимчасово знерухомленого противника (попередньо проткнувши йому стегно його ж ножем, який притягнув закляттям), тоді як другий атакував і промахнувся всього на дюйм.
Ніко повернув собі ніж і вчасно пішов убік – уникнувши удару в поранене плече, яке, мабуть, видавало себе кривавою плямою. На щастя, рефлекторна атака поставила ворога в таке скрутне становище, як і було потрібно Ніко. Він вкотре ухилився і перенаправив стрілка, що біг на нього з-за спини так, що той врізався в першого.