А потім Ніко відчув під ногами тремтіння. Як попередження та нагадування: ця команда не єдині порушники у будинку. Затиснутий оперативниками, Ніко ще раз послабив силу тяжіння і здійнявся над підлогою; розкрив сонну артерію одному, полоснувши ножем, а іншому дав з ноги в груди. Удар припав прямо в серце, стрілець ахнув на вдиху і впав, а Рейна в цей момент встромила ніж у скроню своєму противнику.
Ніко хотів уже розвернутися і привітати її, ляснувши по плечу, мовляв, ти гарна для того, хто займався книжками, але тут у голові в нього знову заскреготіло. Цього разу потужність викрутили так, що він повністю паралізований відірвався від підлоги і поплив.
То це все, на що здатний невідомий медит? Хвилі? Напевно, тому в Товариство відібрали лише їх шістьох: не у всякого є сила і навички. Ось у цього, схоже, лише один хист. Маг, втім, був дуже гарний у захисті; Ніко миттєво ослаб і не зміг більше стримувати кров, якою повсюди спливав. Не витрачав би він стільки сил, то зараз без проблем захистився б. Він сам переміг би більшість медитів, але тільки не з серйозною раною.
Потрібно було зібратися. Перемогти біль та вдарити.
Ніко закликав залишки сил, мало не виснаживши себе повністю, і тут же з подивом відчув, як у долоню руки, що німіє, стрільнула іскорка. Вона відкрила якийсь струм на кшталт електричного, який увірвався в тіло Ніко ревучою хвилею.
Мабуть, додатковий заряд йшов від Рейни – рука, що лежала в неї на плечі, відчутно пульсувала і гуділа, як під напругою, – але зараз не було часу думати про це. Невідомий медит того й дивись накастує ще одну хвилю. Ніко, не відпускаючи Рейну, запустив згустком магії – сили, енергії, як не назви, – прямо в тіло медита, що причаївся біля проходу до великої зали. Ударною хвилею від вибуху Ніко і Рейну кинуло в різні боки, і вони відлетіли до завішаної гобеленами стіни, де присипало штукатуркою.
Якась жінка закричала від болю. Ніко почав розмахувати руками, розганяючи пил і туман, поки вони з Рейною нарешті її не побачили.
— Ну, – сказав Ніко Рейні, дивлячись на жінку, яка намагалася вилізти з-під уламків безглуздих портретів. — Ти перша чи я?
Він не здивувався, коли Рейна, похмуро посміхнувшись, зробила крок вперед.
— Впевнена, що нам тут на двох вистачить, – відповіла вона, кладучи руку йому на плече, а Ніко з радістю покликав силу, що іскрилась у нього у венах.
Трістан
Трістан вловив гуркіт вибуху, за яким пішло легко пізнаване тріумфування і сміх Ніко де Варони.
Та йому це подобається, з огидою подумав Трістан. Коли вони покидали Ніко, він, хоч і був поранений, рухався безтурботно і легко, немов танцював, уникаючи пострілів. Наче гравітація діяла на нього якось інакше. Може, так воно й було. Трістан ще не зустрічав фізиків із широким спектром здібностей; зазвичай у таких список талантів найкоротший. Велика сила дарувала якусь одну здатність: левітація, нагрівання, швидкість... Трістан і не знав, що людина може мати все відразу, а у Ніко, схоже, перелік талантів цим не обмежувався. Магія матерії забирала багато сил, і він повинен був виснажити себе, проте ще навіть не втомився.
Він сміявся, отримуючи насолоду, і Трістана від цього каламутило.
Йому здавалося, що це йому випала найпростіша робота – убезпечити периметр або типу того, – і якщо почнеться стрілянина, то Ніко і зловить всі кулі. Та й добре, все одно він Трістану не подобався. Знав Трістан подібних людей: крикуни, чванливі, фанфарони... Майже всі чаклуни з банди його татуся були такі, а свою жорстокість вони сяк-так маскували рабським шануванням регбі. Так само Трістан бачив Варону: молоде хамло, що лізе в заздалегідь програшні бої.
Але, мабуть, Трістан помилявся. Ніко не просто перемагав, він робив це, будучи пораненим у провідну руку.
А що ще тривожніше, він був такий не один.
Трістан взагалі спочатку з великим небажанням відокремився від інших у компанії Ліббі. Як вона діставала; така тендітна, вона навряд чи протрималася б тут і день. Тільки лицарство (чи щось подібне до того) не дало Трістану піти разом з Каллумом і Парисою: ті звернули ліворуч, орієнтуючись на думки будинку. Трістан подумав: гаразд, треба ж доглянути за бідним, маленьким, доставучим дівчиськом, а то ще не виживе, адже не буде кому відповідати на тисячу її запитань.
Однак потім, зрозуміло, з утроби жахливого особняка показалася жменька людей, яких Трістан прийняв за озброєних шпигунів, і атакувала їх збоку. Довелося Трістану покластися на дратівливу дівчину куди сильніше, ніж він хотів.