— До кого схиляється Трістан? — Запитав Ніко, забувши вже про Езру і переходячи до наступної мети. — Як думаєш, чи вдасться переманити його на наш бік?
— Він нам потрібний? – із сумнівом запитала Ліббі.
— А що, він тобі не до вподоби?
— Справа не в цьому. — Якщо чесно, вона очікувала, що Трістан сподобається їй набагато менше. — Він розумний, цього не відібрати, – визнала Ліббі, згадавши, як він допоміг з розрахунками набагато більше, ніж ті ж Каллум і Паріса. Він був інвестором у галузі магічних технологій і мав значний багаж знань, нехай навіть практичний досвід у фізичних дисциплінах і не давав йому зробити великого вкладу в сам витвір. — Просто він ще й дуже… ну…
— Буркотливий, – підказав Ніко.
— Ну, я б не…
— Він буркотун, – повторив Ніко.
— Вароно, я ж намагаюся…
— Він буркотун, – голосно промовив Ніко.
— Скоріше вже сором'язливий, – непереконливо заперечила Ліббі.
А потім, бачачи, що її самообман на інших не працює, зітхнула.
— Навряд чи з ним щось не так, просто мені… Гаразд, по-перше, я йому майже напевно не подобаюся, – сказала Ліббі і тут же схилилася, дивуючись власній інфантильності.
— Ти й мені не подобаєшся, Роудс, так що навряд чи це стосується справи, – сказав Ніко з огидною усмішкою, довівши, що залишився тим самим. — До того ж видно, що Трістану ніхто не подобається, нема чого приймати це на свій рахунок.
— Я й не приймаю.
— Ну ну.
— Я лише кажу, що поки що не готова укладати союз із ним. Або з Рейною, якщо на те пішло, – поспішила додати Ліббі. — Може, вона і корисна, і всяке таке, але минуло всього кілька тижнів.
— Ніхто не говорить про відданість душею та тілом. Мені просто здається, що вона… типу… — Його усмішка стала ширшою, видаючи мстиву радість. — В міру епічна. Висока похвала від того, хто помістив Ліббі на дно списку двадцяти найгірших знайомих (тобто так сказав у запалі сам Ніко десь на третьому курсі). З іншого боку, Ліббі його до Рейни не ревнувала. Їй достатньо було дізнатися, що він має намір до кінця підтримувати спілку саме з нею, з Ліббі.
Як було б мати союзника і друга в одній особі? Напевно, непогано. Десь із півсекунди Ліббі гадала, чи не потеплішає до неї Трістан після того, як вони разом пройшли лезом бритви, але з того часу він її цурався. Вона навіть подумала, ніби просто навигадувала собі всякого. Зрештою, у класі вона наймолодша, а Трістан приблизно ровесник Каллума – ось вони і зближуються. Або ж справа у відкритій неприязні самого Каллума до Ліббі (або до її емоцій, на що їй точно було начхати)? Раптом саме тому Трістан і віддалився від неї?
Якщо так, то Трістан не просто ідіот. Інстинктам його теж вірити не варто. Ліббі майже відразу зрозуміла, що Каллум негідник, і з цим начебто навіть погоджувалась Париса. І якщо Трістан цього не бачить.
Ліббі пожувала губу, задумливо приклавши трубку телефону до іншого вуха.
— Не варто витрачати на нього енергію, Ліб, – сказав Езра.
— Знаю, – відповіла Ліббі, тільки тут згадавши, що Езра говорить про Ніко, а не про Трістана, і що, ну так, вона все ще розмовляє з ним по телефону. — Тобто це… пробач, – моргнувши, погладшала вона, – з Вароною немає проблем, я просто…
— Є ще хтось?
— Гм? — Чорт, ось і ще момент, про який не можна говорити: інші учасники програми. Туга за Езрою знову зчепилася з незручною необхідністю відповідати на розпитування. З кожним днем виносити це ставало дедалі важче. — Ні, я просто…
У двері тихенько постукали.
— Стривай, Езро... Хто там? — Запитала Ліббі, прикривши трубку долонею.
— Трістан, – відповіли з коридору таким тоном, ніби не терпілося скоріше закінчити розмову, що ледь почалася. Іншого, втім, від Трістана Ліббі й не чекала.
— О, е… — Ось так сюрприз. — Секунду. Езра? — Знову сказала Ліббі в трубку. — Можеш мені передзвонити потім?
Повисла пауза.
— Я збирався йти, Ліб. Тут у нас пізновато. До завтра?
— До завтра, – сказала вона, відчувши невелике полегшення. — Люблю тебе.
— І я тебе, – підозріло байдужим тоном попрощався Езра і натиснув відбій.
Ну і гаразд, з цим Ліббі розбереться в майбутньому, а тепер вона встала з ліжка, пройшла до дверей і відчинила її.
Для людини, якій ілюзії не створювали перешкод, Трістан Кейн виразно сам був такий. Настала субота, і від рутинних справ клас звільнили – якщо тільки ніхто не спробує порушити оновлені охоронні системи, – проте Трістан прийшов при параді (модно так заправивши сорочку, закотивши рукави і трохи відвернувши манжети, ніби збирався на невеликий, але дуже важливий діловий обід). і тримаючи під пахвою газети. Ліббі навіть подумала, що Трістан і на сніданок, і на обід спускався до їдальні, хоча у вихідні трапезувати їм дозволяли у себе в кімнатах. Наче зовнішня звичайність була невід'ємною частиною його особистості.