Втім, з одним присвяченим Рейна випадково познайомилася: Айя Сато, котра засідала у раді директорів великого технічного конгломерату з передмістя Токіо. Айя була наймолодшою жінкою-мільярдером, яка домоглася своїми силами всього у світі смертної економіки, і заразом уславленим медитом, що успішно поєднує життя у двох світах.
— О, ви, мабуть, міс Морі, – сказала Айя. Вони перетнулися на верхньому рівні читального залу в очікуванні, коли з надр архіву надійдуть відповіді на запити. Айя, яка була неперевершеним фахівцем зі спілкування, почала розмову на їхньому рідному діалекті. — Розкажи, як пройшло інсценування?
Рейна, яка не прагнула з кимось спілкуватися, все ж таки повідала деякі деталі. Однак Айя виявилася справжнім базікалом.
— Гадаю, коли Атлас біля керма, це трохи інакше, – сказала вона, і тут Рейна зупинила її.
— То ви пройшли посвяту так давно? — Їй це здавалося неможливим, адже Айя виглядала дуже молодо, за тридцять.
— Ні, не особливо. Я із передостаннього потоку.
— Ви були в одному класі з Далтоном Еллері?
Айя здивовано моргнула.
— Знаєш Далтона?
— Він так і займається тут дослідженнями.
— Я б швидше подумала, що він у перших рядах рушить далі, – насупилась Айя. — Розуму не додам, що йому ще тут робити.
— А що, хіба членам Товариства не прийнято залишатися? — Сама Рейна жадала цього місця: стати привілейованим учасником, якому можна після навчання продовжити власні дослідження. Їхній так званий навчальний план першого, кандидатського року вже приємно радував схематично (широкі категорії простору, часу, думки), більша частина дня була зовсім не розписана, а дослідження нічим не обмежені. Втім, другий рік передбачає ще менше нагляду. Вже якщо така академічна свобода припала до смаку Рейні, то наскільки потішать її потенційні дев'ять років спокійних занять, поки не наберуть новий клас?
Чисте блаженство.
— О, деякі й справді воліють затриматися понад звичайні два роки і продовжити дослідження, але щоб Далтон ... – спантеличено промовила Айя. — Адже ти в курсі, яка у нього спеціалізація?
Чим саме тут займався Далтон, Рейна не розуміла, як не розуміла і причин, через які він затримався, замість вийти в обіцяний світ слави. Вона спробувала пригадати, чи він не говорив.
— Ні, навряд.
— Далтон – реаніматор, – підкреслено і зі значенням промовила Айя.
— Він оживляє речі?
— Речі? – Айя хихикнула собі під ніс. — Так.
Рейна насупилась.
— Так він…
— О ні, не некромант, – квапливо одужала Айя. — Тобто воскресіння йому під силу, але він віддає перевагу неживим речам і метафізиці. Вважав за краще, коли ми вчилися. Знаєш, адже він звідкись із лісів Данії. Або Нідерландів. Вічно я ці північні країни плутаю, а він ще й частку «фон» зі свого імені викинув. Однак сенс ось у чому: у його селі ходить легенда про хлопчика, здатного оживити цілий ліс і навіть сам вітер. Він – сучасний міф. — Айя ледь помітно посміхнулася. — Не уявляю, як Далтон вирішив залишитися, хоча він, мабуть, просто ще дуже молодий. І потім, він завжди був улюбленцем Атласу.
— А я думала, що Атлас завжди був Хоронителем, – сказала Рейна, згадавши, що взагалі саме згадка Атласа розігріла в ній інтерес. Втім, якщо так подумати, то він не такий уже й старий. Могутній, так. І висока посада йому дуже навіть йшла, проте якщо класи набирають кожні десять років, то свою посвяту він міг пройти задовго до Далтона та Айї.
Айя похитала головою.
— Ні, досить довго Хоронителем був дехто інший. Один американець майже півстоліття пропрацював. Десь тут, – вона невиразно повела рукою, – висить його портрет.
— Але ж ви знаєте Атласа?
— Думаю, спочатку він займав місце Далтона. Чесно кажучи, ми нашого Хоронителя нечасто бачили. Атлас виконував майже всю роботу. — А він і зараз майже не пропускав лекцій, навіть якщо їх читав Далтон. За старою звичкою, мабуть. — Ти його часто бачиш?
— Так, майже щодня.