Реальність, як більшість речей, підкорялася логіці. Взяти, наприклад, вогнище. Осінь швидко наближалася, несучи холод, і ось Трістан задрімав під танець світла і тіней, під запах полум'я, яке зігрівало кімнату, і під шерех золи. Він знав, що це вогонь, бо він відповідно виглядав і пах. Трістан з досвіду знав: якщо сунути туди руку, то можна обпектися. Адже колись йому так сказали, і він сам переконався в цьому багато разів.
Але раптом то був не вогонь?
Це питання не давало Трістану спокою. Не про вогонь, але про все. Дуже навіть екзистенційна криза виходила: Трістан більше не бачив різниці між істинною, об'єктивною істинною, і тим, що вона тільки вважалась такою, одного разу когось послухавши. Чи з усіма це відбувається? Світ колись був пласким; тобто люди вірили в це, і тому в колективній свідомості він залишався таким до певного моменту.
Чи він правда був плоским?
Мозок вибухав, і коли в двері постукали, Трістан навіть не задумався, кого це нелегка принесла в таку годину, а просто махнув рукою, і двері відчинилися.
— Чого? – по-трістановськи спитав він.
— Відключи катаклізм, будь добрий. Ніч же на дворі, – парісовською сказала Паріса. Вона була повністю одягнена, хіба що… трохи пом'ята. Трістан придивився до неї, насупивши брови, а вона увійшла, зачинила за собою двері і привалилася до неї.
— Тебе явно не я розбудив, – висловив припущення Трістан, розраховуючи, що Паріса заковтне наживку і все пояснить.
Однак Паріса не клюнула, чому він, зрештою, не здивувався.
— Ні, не ти мене розбудив. Але взагалі міг би й заспокоїтись, – сказала вона і відійшла від дверей.
У світлі місяця Трістан роздивився в неї на лобі тривожну зморшку. Який би вираз обличчя Паріса не зробила, всі вони були гідні висіти в Луврі, і Трістан не вперше задумався про те, як виглядали батьки Паріси, якщо вже їй самій від природи дісталася така приголомшлива симетрія.
— Взагалі-то, мої предки не такі вже й привабливі, – сказала Паріса. — І технічно у мене обличчя не симетричне. — Помовчавши, вона додала: — Цицьки так точно.
— Я знаю. — Не те, щоб він загострював на цьому увагу, просто вирішив нагадати: він був у тому положенні (точніше, у позі чи навіть позах) і все бачив. — І що ж це? Марнославство? Або смиренність?
— Ні те, ні те. Краса – ніщо. — Вона відмахнулася від питання і, м'яко наблизившись до його ліжка, присіла на краєчок. — Сприйняття у людей недосконале. Вони спираються на стандарти, які їм нав’язала культурна пропаганда. Ніхто вже не бачить речі такими, якими вони є. Сприйняття заважає.
Ну дуже в тему, похмуро подумав Трістан. Можливо, Паріса чинила так навмисно, проте зараз йому було начхати, в яких його думках вона копається, а в яких ні.
— В чому справа? — Запитав він. — Видно ж, що тебе щось турбує.
— Так, дізналася дещо. Ось і думаю тепер ... — Вона розгублено побарабанила пальцями по колінах. — Не впевнена, що тобі піде на користь, якщо я розповім.
— На користь? Мені?
— Що ж, ти маєш рацію, це тобі не потрібно. Тобі це не сподобається. — Вона придивилася до нього, примруживши очі. — Ні, не можна тобі говорити. Але, хоч як це сумно, я дуже хочу, щоб ти мені довіряв.
— Навряд чи тобі знайоме це поняття, – зауважив Трістан, натякаючи на те, що він просто впевнений. — Воно дуже рідко будується на порожньому місці. Виправи мене, якщо помиляюся, але ти просиш мені сліпо довіритися твоєму судженню, незважаючи на те, скільки всього ти від мене приховуєш?
— Я бачу все, що в тебе в голові, Трістане, – нагадала йому Паріса тим самим тоном, яким він міркував про їхню близькість, хіба що впевненіше. Вона вивчила його в подробицях, тоді як її натура його просто займала. — Тобі це не сподобається.
— А, як чудово, – промимрив Трістан. — Навіть поблажлива, ти чудова.
Вона присунулася ближче, і він уловив слабкий аромат парфумів. Причому не лише її. У Паріси був свій власний, відмінний – цілий спектр квіткових запахів, але зараз до нього домішувалися нотки туалетної води, чоловічий мускусний запах з відтінком серпанку, якого Іден, колишня наречена Трістана, до своєї честі, завжди ретельно позбавлялася. Іден Вессекс, може, й не знала, що Трістан її ілюзії наскрізь бачить, але перелюбницею була обережною. У цьому полягала – і Трістан, до речі, так і не змінив своєї думки – одна з її головних сильних сторін.
— Це Суспільство, – сказала Паріса, повертаючи його назад до теми розмови, – зовсім не те, чим я його вважала. В одному вони там точно брешуть.