— Правда?
— Уяви, яким цікавим мене міг би знайти хтось інший, – припустив він. — Академік-вбивця.
— Мені ти теж цікавий. Чому він намагався тебе вбити?
— Хто?
Вдавання стомлювало, але, видно, без нього було ніяк.
—А тебе багато хто хотів убити, Далтон?
— Безліч народу, напевно.
— Просто диво як неабияке, – ухильно зауважила Паріса.
Він притяг її до себе, притискаючись до неї стегнами.
— Скажи дещо, – попросив Далтон. — Ти хотіла б мене сильніше, якби я довше тебе уникав?
— Ні. Я б тоді вважала тебе великим бовдуром.
Париса пограла з петелькою у нього на штанах, риючись у думках.
— Розкажи про Форум, – попросила вона, задоволена тим, що на обличчі у Далтона промайнув переляк. — Я тут міркувала про ворогів Товариства. Зокрема, про те, що вони можуть мати рацію. — Вона не забула, як під час інсценування лише агенти Форуму примудрилися проникнути за їхні охоронні чари, а потім ще й втекти.
Далтона спочатку це питання здивувало, але відповів він незворушно:
— Звідки мені взагалі знати про Форум?
— Гаразд, – зітхнула Паріса, розчарована, але не здивована, – тоді скажи, за що ваш шостий хотів тебе вбити.
— Він мусив когось убити, – як заїжджена платівка повторив Далтон, – доки його не вбили.
— Ти був занадто слабкий чи занадто сильний?
— Що?
— Він вибрав тебе мішенню або тому, що ти був занадто слабкий, – пояснила Паріса, – або тому, що ти був надто сильний.
— Сама як думаєш?
Вона підняла погляд і побачила, як пильно дивиться на неї Далтон.
— Ти й сама вибрала мене не без причини, – знизавши плечима, нагадав він їй. — Я слабкий чи сильний?
— Говориш алегорично?
— Можливо.
— Чого ти взяв, – парирувала вона, – що ти небезпечний? І для кого взагалі?
— Для мене. Серед інших.
— І тим не менше ти не сильно бережешся, га?
— Швидше за все.
— Він тому хотів тебе вбити?
Вона так пожартувала, вирішивши перевірити, що буде, якщо вдарити наосліп, але Далтон ніби запеклий ще більше.
— Давай перевіримо, – сказав він. — До вечора?
— Де?
— У мене в кімнаті. Хочу подивитись, наскільки ти гарна.
— Це ми вже перевіряли, – сухо зауважила Паріса, – і мені здається, ми обидва показали себе з найкращого боку.
— Я не про те, – сказав Далтон, хоч і проти явно не був. — Надвечір я дещо сховаю. Одну думку.
— Відповідь?
— Так.
Парісу охопив невеликий трепет.
— Ти ж не граєш зі мною.
— А це й не гра. Це перевірка.
— Для чого?
— Заради цікавості.
Деякий час вона дивилася на Далтона з підозрою, але він, схоже, говорив щиро.
— Я тобі цікава, – здогадалася вона.
— Я начебто й так ясно дав це зрозуміти.
— Ні. — Вона посміхнулася куточком рота, смикаючи його за шнурок. — Ти хочеш мене вивчити.
Заперечувати Далтон не став.
— Я перша?
— Можливо. — Ні, аж ніяк.
— Але чому?
— Я не впевнений. — Паріса придивилася до Далтона: він не брехав. — Інтуїція, мабуть.
Вона знизала плечима, змінюючи тему.
— І що я отримаю, якщо пройду тест?
— Відповідь.
— Ту самий?
— Ту самий. — Пауза. — Це тебе виснажить.
— Тест чи відповідь?
— Тест. — Губи Далтона здригнулися. — Поки що.
— Добре, – спокусливим тоном сказала вона.
— Я вже знаю, що ти можеш робити однією лівою, – попередив Далтон. — Хочу подивитись, що буде, якщо ти напружишся.
Паріса здригнулася в передчутті. Як же вона нудьгувала по роботі у рідній стихії.
— Ну гаразд, – сказала вона, розминаючи пальці. — Я напружуся.
До того часу, як решта лягла, а вона, непомітно прокравшись у східне крило, проникла до спальні Далтона, той уже спав. Його кімната майже нічим не відрізнялася від них, жодних слідів індивідуальності: гардероб, стіл, пусте вогнище. Біля ліжка стояв пісочний годинник, який служив явним натяком: на перевірку відводився певний час. Париса перевернула їх і, заплющивши очі, лягла на спину поряд з Далтоном, намацала його пульс. Знайти межу його свідомості на паралельному астральному плані вона могла, лише занурившись у свою, а ось знайти потаємні двері було завданням складніше.
Вона з легкістю прослизнула в розум Далтона і, розплющивши очі, опинилася серед сплутаних колючих заростей.
— Як все банально, – зітхнула Паріса, розсовуючи кущі ожини. Після тунелю йшов лабіринт з високих кипарисів з брукованою стежкою, яка вела (ну зрозуміло) до казкового готичного замку зі стрункими вежами. — Мені за годину доведеться знайти принцесу в вежі, так?