Отже, не кава йому потрібна.
— Не розумію про що ви.
— Адже є й інші натуралісти. — Він зміряв її довгим, вивчаючим поглядом. — З якого дива мені вибирати вас?
— Ні з якого, – відповіла Рейна. — Я офіціантка, а не натураліст.
Тут одне з насіння розкрилося, впиваючись корінцями у дерев'яну стільницю.
— Є дар, а є талант, – промовив чоловік. — Як би ви назвали це?
— Ніяк. – проклюнувся другий паросток. — Мабуть, прокляття.
— Гм. — Чоловік глянув на насіння, а потім на Рейну. — Що читаєте?
Вона й забула, що під пахвою в неї затиснута книга.
— Переклад рукопису Цирцеї, грецької відьми.
Чоловік коротко посміхнувся.
— Це ж давно втрачений рукопис, чи не так?
— Люди прочитали, – відповіла Рейна. — І записали суть.
— Тобто вона така ж надійна, як Новий Завіт, – підсумував незнайомець.
Рейна знизала плечима.
— Що є, те читаю.
— А якщо я скажу, що можна вивчити оригінал?
Третє насіння підскочило і, зрикошетівши від стелі, впало на підлогу і там проросло.
Якийсь час ні Рейна, ні гість не рухалися.
— Його не існує, – прочистивши горло, нарешті заявила Рейна. — Ви самі сказали.
— Ні, я підкреслено сказав, що він давно втрачений, – заперечив чоловік, дивлячись, як тоненькі волокна жадібно розповзаються по поверхні насіння у нього ніг. — Просто не кожному дано його прочитати.
Рейна підібгала губи. Подкуп дивний, звісно, але й раніше їй пропонували всяке. Однак якщо у всього є ціна...
— Ну, і що мені треба буде робити? — Роздратовано поцікавилася вона. — Пообіцяти вам взамін вісім років урожайності? Підвищити відсоток річного доходу? Ні, дякую.
Вона розвернулася, але в неї під ногами щось клацнуло. З-під підлоги пробилися крихітні зелені пагони і щупальцями поповзли до її ніг.
— Що скажете, – нейтральним тоном промовив незнайомець, – про плату у вигляді трьох відповідей?
Рейна різко обернулася, але він навіть не моргнув. Мабуть, умів чудово маніпулювати людьми.
— Чому так відбувається? – спитав він. І Рейна, якби вона мала вибір, не стала б відповідати.
— Не знаю. — Вона вичікально вигнула брову і зітхнула. — Гаразд, воно... мене використовує. Забирає сили, думки, емоції. Якщо можна взяти більше зусиль, воно бере. Мені майже завжди вдається це стримувати, але якщо втратити контроль над думками.
— Що з вами в цей час відбувається? Ні, зачекайте, я висловлюся точніше, – вивправився гість, мабуть, згадавши обіцянку поставити лише три запитання. — Воно вас висушує?
Рейна вип'ятила щелепу.
— Часом дещо дає натомість, але взагалі так.
— Зрозуміло. І останнє питання: що відбувається, коли ви намагаєтеся самі його використати?
— Я ж сказала, що не користуюся ним.
Чоловік відкинувся на спинку стільця і вказав на дві насінини на столі: одне ще сяк-так намагалося випустити коріння, тоді як друге лежало розкрите і порожнє. Натяк вона зрозуміла: спробуй і подивися, що буде.
Рейна прикинула в думці можливі наслідки.
— Хто ви такий? — Запитала вона, відірвавши погляд від насіння.
— Атлас Блейклі, Хоронитель.
— І що ж ви бережете?
— Був би радий розповісти, - відповів Атлас, - але річ у тому, що це знання не для всіх. Технічно я поки що не можу вас запросити, оскільки у списку є ще один шостий кандидат.
Рейна насупилась.
— Що це означає?
— Це означає, що запрошення отримають лише шестеро, – просто пояснив Атлас. — Ваші викладачі з Інституту Осаки, схоже, думають, що ви пропозицію відхилите, а це робить ваше становище… — Він замовк. — Що ж, я буду відвертий: одностайності немає, міс Морі. У мене є рівно двадцять хвилин на те, щоб переконати решту членів ради зробити вас нашим шостим кандидатом.
— Хто сказав, що воно мені потрібне?
Атлас знизав плечима.
— Може, й не треба, – припустився він. — І якщо так, я повідомлю іншого кандидата, що місце – за ним. Це мандрівник, юнак, дуже розумний, добре навчений. Можливо, навіть краще за вас. — Він багатозначно помовчав. — Має дуже рідкісний дар, але, як мені здається, ваші здібності значно корисніші.
Рейна нічого не сказала, а паросток, що обвився навколо її ноги, видав ображене зітхання і злегка зів'яв, відчуваючи її побоювання.
— Ну що ж, – сказав Атлас, встаючи з-за столу, і Рейна здригнулася.
— Стривайте. — Вона проковтнула. — Покажіть мені рукопис.
Атлас вигнув брову.
— Ви ж сказали, що я просто маю дати три відповіді, – нагадала Рейна, і куточки його губ трохи піднялися на знак схвалення.
— А правда ж, сказав.
Помах руки – і між ними в повітрі повисла книга в палітурці ручної роботи. Обкладинка обережно піднялася, відкриваючи вміст: написані від руки рядки дрібних символів, суміш давньогрецької та псевдоієрогліфічних рун.