— Правда?
— Ти що, про Едріана Кейна не чула? — Запитав Трістан. Ліббі похитала головою, і він посміхнувся. — Жартую. Я й не чекав, що ти нишпориш у кримінальному підпіллі Лондона.
— Він як хрещений батько?
— Трохи, – сказав Трістан. — Тільки від батька у ньому менше. — Він узявся за пляшку і, не чекаючи, поки вона її випустить, підніс до губ. — Ти б йому приглянулась, – сказав він, зробивши ковток і по-собачому струснувшись.
Ліббі скоса глянула на Трістана, не знаючи, що це було: образа чи ні. Трістан витримав її погляд і запитливо вигнув брову.
Начебто не образа.
— А я, звичайно ж, повія, – зауважила Паріса, коли Ліббі поперхнулася черговим ковтком. — Упевнена, є більш пристойний термін, але я поки що не в настрої його шукати.
— Ескортниця, ні? — Запропонував Трістан.
— Ні, я ж не професіонал. Швидше, виключно обдарована донжуанка, – сказала Паріса. — Почала після закінчення паризького універу. Ні, – виправила вона, порившись у пам'яті, – ще коли навчалася, але тоді це було просто хобі. Типу як із Олімпійськими іграми, на які допускаються тільки спортсмени-аматори.
Уточнюючі питання Ліббі надала ставити Тристану.
— І почала ти, мабуть, із викладача? — Запитав він.
— Звісно, так. Вчені у цьому плані обділені найжорсткіше за всіх. Ну чи самі про себе так гадають. У житті вони ті ще збоченці, просто живуть у такому вузькому уламку реальності, що ніколи б не покинули своїх кабінетів подивитися, як справи з сексом у решти.
— З тобою чи взагалі?
— Взагалі, – уточнила Паріса, – але й зі мною теж.
Трістан хихикнув.
— Ну, а потім?
— Потім був французький сенатор.
— Ось це стрибок нагору, га?
— Не те щоб… Політики – нерозбірливі та скорострільні. Потрібно було спробувати, щоб потім зригнути і не згадувати.
— Сподобалося хоча б?
— Ні краплі. Сама моя коротка інтрижка, якою я найменше пишаюся.
— Ясно. Ну а після сенатора...
– Спадкоємець. Потім його батько. Потім сестра. Втім, сімейні свята я ніколи особливо не любила.
— Розумію. Коханий у тебе серед них був?
— Звичайно, – сказала Паріса. — Їхній песик мене просто підкорив.
Ліббі ошелешено переводила погляд з одного на іншого. Вона просто не розуміла, як можна так відкрито ... і нешанобливо обговорювати сексуальні пригоди.
— О, його це втішає, просто він нізащо не зізнається. Знаючи правду про мою огидну натуру, Трістан тільки переконується у своїх глибоких підозрах щодо людства, – відповіла Паріса на думки Ліббі, впіймавши на собі її погляд. — Впевнена, якщо Трістана пирнути ножем посеред оргазму, він ще знайде в собі сили простогнати «Я так і знав», і тільки потім віддасться холодним обіймам смерті.
— Ти маєш рацію, але з цього часу я шукатиму ножі, – двозначно сказав Трістан, чим начебто повинен був підтвердити свій зв'язок з Парисою, але замість цього лише посилив здивування Ліббі. То чи було між ними щось чи ні?
— Ні, – відповіла Паріса, – але взагалі ти йому подобаєшся, Роудс. Адже правда? — Запитала вона, звертаючись до Трістана.
Той якийсь час дивився у вічі Парісі, тоді як у Ліббі все всередині переверталося від збентеження. Звичайно ж, це жарт. Так, Паріса вміє читати думки, але зараз вона просто cміється над Ліббі.
Чи ні?
— Думаю, Роудс мені дуже подобається, – якось дуже просто відповів Трістан, а Ліббі швиденько вирішила, що дивно було б скоріше змінити тему.
— Отже, Форумчани спробували… шантажувати вас? — Запитала Ліббі, прочистивши горло. — Вимагали щось чи ні?
— Начебто, – захитавши очі, підтвердила Паріса. — Я б, може, й подумала, але вони так неприємно підкотили. Так швидко і відверто. — Вона навіть здригнулася від огидності. — Траплялися у мене бурхливі романи, але й у них гідності було більше.
— Ти справді думала над їхньою пропозицією? – мало не захлинулась абсентом Ліббі, відчуваючи печіння в грудях і одночасно животі. — Серйозно?! – проти волі ледь не верещала вона. — Раптом це…
— Пастка? Сумніваюсь. Це якось не на кшталт Товариства.
— Але під час інсценування…
— З нас зробили легкі мішені, – підказав Трістан. — Технічно це була не пастка.
«Напевно, він має рацію», – подумала Ліббі і відразу нахмурилася, пригадавши, про що починала говорити Паріса.
— І все ж таки… Ти подумувала прийняти пропозицію Форуму?
— Так, звичайно, – підтвердила Паріса. Вона забрала у Ліббі пляшку і, показавши її Трістану, подивилася йому у вічі. Трістан вигнув брову, а потім закинув голову, щоб Паріса хлюпнула йому в рот абсенту. Злизнув із губ краплі й закашлявся від сміху, коли Паріса пролила напій йому на підборіддя. — Упс, – сказала вона, обтираючи йому обличчя подушечкою великого пальця, а потім відпиваючи сама. — Коротше, – сказала Паріса, повертаючи пляшку Ліббі, – у мене поки що немає причин присягати на вірність Товариству. Я ж не пройшла посвяту, так?