— Так ні, але ... — Ліббі, насупившись, забрала пляшку. — На мене, це…
— Пахне зрадою? Можливо, хоча вірність за мною ніколи не була. — Паріса скосила погляд на Трістана. — Як щодо тебе?
— Мене? Я однолюб, міс Камалі, – криво усміхнувшись, відповів він. — Майже весь час.
— Майже весь час, – схвально повторила Паріса. — Але ж «майже» не вважається?
Ліббі зробила великий ковток з пляшки, раптово відчувши, що їй потрібно більше цієї отрути.
— А чому… м-м… – почала вона, і Паріса обернулася. — Можна запитати…
— Чому секс? – підказала Париса, і щоки у Ліббі знову налилися жаром, а шкіра вкрилася мурашками. — Мені це подобається, Елізабет. І ще тому, що більшість людей – ідіоти, які платять за нього, а життя у суспільстві коштує грошей.
— Так, але хіба це не… — Ліббі затнулась. — Ну…
— Ти хочеш знати, чи не знаходжу я секс за гроші принизливим? – байдуже промовила Паріса. — Адже так?
Ліббі негайно пошкодувала про сказане.
— Я просто ... ти ж явно дуже обдарована, і ...
— І свої таланти застосовую розумно, – погодилася Париса, а Ліббі незграбно піднесла пляшку до губ, аби хоч чимось зайняти руки. — І не відмовляють мені саме завдяки відношенню подібно до твого. Зрештою, якби ми всі могли будь-якої миті зайнятися неприборканим і чарівним сексом, стали б морочитися з моногамією? А соціальне тавро на зразок твого тримає нас у придушенні, чи знаєш, – зауважила Паріса і підробила денце пляшки, щоб Ліббі зробила ковток побільше.
Переповнивши рота, абсент потік по щоках, і Ліббі прикрила очі, що сльозяться, а Паріса засміялася, забираючи пляшку. Смак анісу, такий чужий і гірко-солодкий, розв'язав Ліббі мову.
— Невже потреба в емоційній прихильності зовсім не вселяє тобі огиди? — Пробурчала Паріса, погладжуючи кінчиками пальців її шию і ліниво смикаючи прядки. — Чоловіки особливо вимогливі, випивають нас насухо. Неси їхній тягар, лікуй їхні рани… Чоловіки завжди в пошуку хорошої жінки, але що вони пропонують натомість?
В думці проскочили спалахи образи на Езру.
— Другого дня я знайшла б що відповісти, – промимрила Ліббі, і нагородою їй став як ніколи зневажливий сміх Трістана, тремтіння якого вона відчула ліктем. Тоді Ліббі припала до грудей Трістана і тепер уже відчувала його сміх усім своїм тілом. — І все ж, Парісо, ти телепат. Їх і так мало, а ти – так взагалі винятково обдарована. Просто… — Ліббі знизала плечима. — Не розумію, що ти маєш з цього?
— Ну ти ж робиш щось, щоб полегшити собі життя, га? Ти підіймаєшся сходами без допомоги магії, але силу тяжіння все одно заперечуєш, правда?
— І що? — Запитала у відповідь Ліббі. Трістан потягнувся за пляшкою і зачепив її пальці; тоді Ліббі ще розкутіше притиснулася до нього, ніби шукаючи заступництва. — Не розумію, до чого тут взагалі це.
— Ну, для тебе секс – це суто фізичний акт, хоча розум у цей момент відкривається не менш повно, – сказала Паріса. — Спроби пересилити чиюсь свідомість, підпорядкувати її – все марна трата енергії. Але коли чоловік входить у мене, мені навіть пальцем ворушити не треба, щоб точно зрозуміти, хто він і чого хоче. Його навіть питати не доводиться, він сам усе розповість. Та й навіщо нав'язувати вимоги, витрачати на це сили та енергію? Я можу прив'язати людину до себе, просто давши їй те, чого вона хоче найбільше, і це не буде коштувати мені і краплі зусиль.
У цьому була якась логіка. Трістан тим часом сів зручніше, прийнявши Ліббі за талію і зачепивши при цьому смужку шкіри між поясом джинсів та кромкою светра. Ліббі мимоволі опустила погляд на його груди.
Побачила тонкий рубець.
— Тобто ти їх використовуєш, – сказала Ліббі, прочистивши горло і знову глянувши на Парісу. — Своїх… коханців?
— Вони приносять насолоду мені, а я їм.
— Це завжди чоловіки?
Париса мовчки зволожила язиком губи і посміхнулася куточком рота.
— Більшість жінок не так люблять своїх обранців, як банально жадають їх схвалення та відданості, – сказала вона. — Вони здебільшого хочуть, щоб їх пестили, як ніхто більше не пеститиме, і майже всі вони помилково вважають, ніби для цього потрібна закоханість. — Вона забрала пляшку у Ліббі. — Але варто нам зрозуміти, що ми можемо отримати задоволення, не належачи комусь, що можна прийти в екстаз без стосунків, не бути у владі чужих слабкостей, помилок і невдач, безлічі нестерпних травм, як ми здобуваємо свободу, чи не так?