Вона цілувала його.
І він цілував її у відповідь.
Ліббі затремтіла, коли язик Трістана проник їй у рот, а рука обняла щільніше. І пішла ще далі, намацавши шовкову сукню Париси. Та погладила її по стегні. Трістан у цей момент відсторонився і віддихався, і тоді Паріса притулилася до шиї Ліббі, кінчиком язика пройшовшись уздовж горла. Ліббі незграбно огладила ногу Париси. І тут же Трістан, знову цілуючи її, застогнав, а отже, вже Паріса знайшла чим зайняти руки.
Чи це відбувалося насправді? Мабуть так. У грудях ще палало від абсенту, і думки розбігалися в різні боки. Трістан посадив Ліббі собі на коліна, розсунувши їй ноги, а Паріса стягнула з неї светр і кинула на підлогу, туди, де стояла майже порожня пляшка. У голові у Ліббі ще промайнула наостанок неясна думка, а потім усе звелося до відчуттів: руки, язики, губи, зуби. Сорочка кудись зникла, і Ліббі вп'ялася Трістану нігтями в груди так, що почервоніла шкіра.
Все мчало стрибати, великими ривками, прямо до ейфорії. Ліббі припадала до обох, ніби роблячи ковтки з горла пляшок, а вони брали її, ніби залишаючи за собою останнє слово. І хай вона пошкодує потім, це буде завтра.
— Не хочу прокидатися одна, – прошепотіла Ліббі на вухо Трістану тихим і тендітним голосом, схожим на дзвін кришталевого келиха, від зламаної ніжки по боці якого повзла тонка, у волосок завтовшки тріщина. Вразливість з'явилася у списку гріхів помилково, але Ліббі було однаково. Їй хотілося намотати волосся Париси на кулак, і щоб Трістан взяв її в позах, про які вона потім стане згадувати зі здриганням. Хотілося міцно зв'язати себе з кимось, хай тільки на час, поки не засяють перші сірі промені світанку.
Десь на задвірках свідомості промайнула думка про те, що між ними тепер все буде інакше і це вже незворотно, а розумна частина Ліббі запитала себе, чи не задумувала це Паріса з самого початку. Адже вона ледь не відкритим текстом заявила: секс – це інструмент контролю, за його допомогою на порожньому місці створюються кайдани та ланцюги боргів. Але нехай навіть Ліббі зараз використовували, маніпулювали нею, пожирали, їй було начхати, начхати, начхати… Смак, дотик, дотик – все це витіснило думки. Подарувало свободу почуттям, що стомилися в неволі.
Дозволило в якісь повіки просто віддатися їм.
Каллум
Із Трістаном щось сталося. Це стало ясно відразу ж, як тільки Каллум прибув до лондонського особняка Товариства – пізно, у другій половині дня, після двох діб вимушених канікул на острові Міконос. Повертатися додому, до Кейптауна, Каллум і не збирався: занадто великий був ризик, що його змусять працювати.
Каллум проминув захисний бар'єр і відразу почав обшукувати будинок, почавши з двох звичайних ранкових притулків Трістана: бібліотеки, в якій він чаював, і читальної кімнати, де він проводив дослідження. Каллуму, якого за час відсутності відвідала одна цікава людина, не терпілося поділитися важливими новинами, а саме тим, що дехто – а в даному випадку всі – забули про одне дуже важливе застереження щодо так званого процесу елімінації.
Проте Трістана він застав у несподіваному місці. Той стояв біля порога розфарбованої кімнати і безглуздо витріщався в підлогу.
— Думаю, тебе відвідували форумчани, – почав було Каллум і тут же осікся. Трістан виглядав виснаженішим за звичайне, ніби не спав усю ніч; від нього хвилями розходилися жаль і нудота. — Боже, – придивившись, вражено промовив Каллум. — У що ти вляпався, поки нас не було?
— Ні в що. Просто втомився трохи, – нерозбірливо промимрив Трістан. Голос у нього був низький і хрипкий, а від його страшенно нещасного вигляду у Каллума розігралася вторинна мігрень.
— І ще ти напився, судячи з вигляду. — Пити Трістан умів, і це була одна з основних причин, з яких він подобався Каллуму. Про чоловіка, який довго не косіє, сказати можна багато.
— У гівно, – підтвердив Трістан, розвертаючись до Каллума і хапаючись за голову. — Я б із цим розібрався, але навіть думка про те, що треба з чимось працювати, вже вимотує.
Його можна було зрозуміти. Похміллям страждала більшість людей, і медити сильніше за інших. Зрештою випивка – отрута, а магію легко зіпсувати.
— Давай, – сказав Каллум, позвавши до себе Трістана і притискаючи великий палець до зморшки у нього між брів. — Так краще?
Порятунок від головного болю – справа не хитра, але ще простіше створити відчуття, ніби тебе її позбавили.
— Набагато. — Трістан коротко глянув на Каллума з вдячністю. — Ну як, насолодилися розкішними пляжами Греції, ваша високість?