— Варона – не Роудс, – відповів Трістан, і краї його щита трохи заблищали. — Вони не взаємозамінні.
— Ой, та перестань. Ти не можеш допустити думки про вбивство Роудс просто тому, що для тебе це начебто втопити кошеня. Вона ж лише шум розводить.
— Не можу… — Трістан з огидою відвернувся. — Не можу повірити, що ми це обговорюємо.
— Взагалі-то саме тебе думка про майбутнє вбивство людини анітрохи не збентежила, – нагадав Каллум. — Я ж просто намагаюся прикинути, як ти собі це уявляєш.
— Варона нізащо не погодиться вбити Роудс. І Паріса теж.
— Але ж їм доведеться когось вибрати, так?
— А раптом вони виберуть мене? – часто заморгавши, відповів Трістан. — Може, їм і варто так вчинити.
— О, твою матір, Трістане. — Гніт терпіння Каллума спалахнув. — Чи треба весь час так принижувати себе?
Трістан кинув на нього злий погляд.
— А що, мені на тебе рівнятися?
Вони явно зайшли в глухий кут.
— Іди подрімай, – сказав, роздратовано розвертаючись, Каллум. — Ти просто нестерпний зануда, коли не виспишся.
Він сподівався провести певною мірою стратегічну нараду, визначити, кого вони можуть пустити у витрату, але Трістан зараз ні на що не годився.
Каллум пройшов коридорами особняка і вже повертався до себе, коли мало не зіткнувся з Ліббі.
— Роудс, – пробурчав він. Вона підняла на нього погляд і, збліднувши, помчала геть без слів.
Якщо Каллуму щось в собі самому не подобалося, то це в'язниця власної дедукції. Отже, і Ліббі, і Трістан страждали від наслідків однієї й тієї ж нестерпної людської хвороби – сорому та пияцтва. Чудово. Очевидно, між ними щось сталося.
І Трістан приховав це від Каллума.
Опинившись у коридорі зі спальнями, Каллум увійшов до Паріси і зачинив за собою двері.
— Ні, – ліниво промовила Паріса. — І з Рейною теж не морочись... Хоча, якщо подумати, я б дуже хотіла на це поглянути, – вголос подумала вона, підвівшись і підперши голову рукою. — Думаю, якщо ти посунешся до неї, вона тобі хер відкусить. Заб'ємось?
Паріса, на відміну від інших, не пахла нічим. Вона була в ідеальному порядку. Її навіть сушняк не мучив. Начебто вона…
Розумно.
— Що ти зробила? – прямо запитав Каллум.
— Те, що вмію найкраще.
— І до чого тут Роудс?
— Ти знаєш, Роудс мені навіть подобається, – задумливо промуркотіла Паріса. — Вона така мила.
Куточки її губ знущально піднялися в легкій усмішці, і Каллум зрозумів, що з ним бавляться.
Тоді він із полегшенням дозволив собі трохи розслабитися. Ну, нарешті, хоч хтось тут здатний грати.
— Вони ідіоти, – сказав Каллум, обережно наблизившись і прилягши поруч із нею на ліжко. — Всі до єдиного.
— Всі ідіоти, – відповіла Паріса, розсіяно водячи пальцем по пуховій ковдрі. — Ти не гірше за інших повинен це знати.
Правильно.
— Що ти зробила?
— Змінила їх, – знизала вона плечима. — Таке вже не звернеш.
Думка тим і небезпечна: варто підхопити її, пограти з нею, і її вже не відкинеш; якщо ж змінити умонастрій, то буде важко, а то й зовсім неможливо повернутися до колишнього порядку.
Ще гірше із почуттями. Почуття ніколи не забудеш, навіть якщо викинеш із голови їхнє джерело.
— Так, не звернеш, – повільно промовив Каллум. — Але тобі якась до цього справа?
— А чому ні? — Знизала плечима Паріса. — Це ж гра. Ти знаєш, що то гра.
— Не має значення, які ставки?
Вона здивовано моргнула, і її обличчя різко змінилося.
— Убив і цього разу? — Натягнуто запитала вона.
— Убив кого?
— Звідки мені знати? Форумчан.
— Ні, не те щоб…
Вона витріщилася на нього.
— Не те щоб?
— Ну, коли він помре пізніше, то не від моїх рук. А від своїх почуттів. — Каллум знизав плечима. — Як він їх переварить – не моя турбота.
— Боже мій, та ти закінчений психопат, – сказала Паріса, сідаючи на ліжку. — У тобі немає ні краплі співчуття, так?
— Непритомний емпат, – луною відповів Каллум. — Ти ж розумієш, як безглуздо це звучить?
— Не можна ж просто ...
— А ти що зробила, хм? — Запитав Каллум. — Ти ж чуєш їхні думки, Парісо. І ти вмієш міняти їх, сама щойно в цьому зізналася. Ти такий же глумитель, та й чим твій випадок благородніший за мій?
— Я не руйную людей…
— Хіба? Зважаючи на те, що я зараз бачив, Трістан і Роудс жорстко змінилися. Вони вже не ті, ким були раніше.
— Змінилися, – луною повторила Паріса. — Я не стала б вживати це слово. Про руйнування точно не йдеться.
Каллум присунувся до неї на дюйм ближче, а вона з огидою відсахнулася.