— Не розумію, — мовила Ніна, — якщо вони мають юрду парем, навіщо прийшли за Бо Юл-Баюром?
— Імовірно, вони мають запаси, але не можуть повторити технологію, — сказав Бреккер. — Схоже, так думає Торговельна Рада. А може, вони просто хочуть переконатися, що вчений не викаже формулу нікому іншому.
— Як ти гадаєш, вони скористаються одурманеними Гришами, щоб спробувати увірватися до Льодового Двору? — запитала Інеж.
— Якщо в них є ще кілька, — відгукнувся Каз. — Я б саме так і вчинив.
Матаяс похитав головою.
— Якби вони мали Серцетлумачника, ми б усі вже були покійниками.
— Ми були близькі до цього, — зауважила Інеж.
Джаспер закинув на плече гвинтівку.
— Вілан заслужив свій харч.
Хлопчик аж підскочив, зачувши своє ім’я.
— Я справді це зробив?
— Принаймні дав завдаток.
— Ходімо, — скомандував Каз.
— Нам потрібно поховати його, — заперечила Ніна.
— Земля занадто тверда, і ми не маємо часу. Шуанська команда продовжує рухатися до Дієрнгольма. Ми не знаємо, скільки інших Гришей вони можуть мати, а команда Пекки взагалі вже може бути всередині.
— Ми не можемо просто залишити його тут, як їжу для вовків. — Нінине горло стиснулося.
— Хочеш розкласти для нього вогнище?
— Іди до дідька, Бреккере.
— Займайся своєю роботою, Зенік, — гримнув хлопець у відповідь. — Я не для того притяг тебе до Фієрди, щоб ти тут улаштовувала ритуальні поховання.
Дівчина звела руки.
— А як щодо того, щоб я змусила твій череп тріснути, як яйце вільшанки?
— Ти не захочеш бачити того, що в мене в голові, люба Ніно.
Вона зробила ще один крок, але Матаяс став навпроти неї.
— Зупинись, — сказав він. — Я зроблю це. Допоможу тобі викопати могилу. — Ніна витріщилася на нього. Хлопець витяг зі свого одягу льодоруб і передав їй, а потім дістав іще один із Джасперового наплічника. — Ідіть просто на південь звідси, — звернувся до інших. — Я знаю місцевість і зроблю так, щоб ми наздогнали вас іще до темряви. Ми швидше рухатимемося самі.
Каз незворушно дивився на нього.
— Пам’ятай про помилування, Гелваре.
— Ми точно впевнені, що це слушна думка — залишати їх тут удвох? — поцікавився Вілан, коли вони рушили до підніжжя пагорба.
— Ні, — відізвалася Інеж.
— Але все одно робимо це?
— Ми довірятимемо їм рано чи пізно, — сказав Каз.
— Ми збираємося відкрити Матаясові маленьку таємницю про Нінину прихильність? — запитав Джаспер.
Ніна розібрала Казову відповідь:
— Я точно впевнений, що більшість із нас не зазначає таких слів, як «вірний послідовник» чи «істина», у своїх резюме. — Вона хотіла відгамселити Каза, але водночас не могла не відчувати вдячність за ті самі речі.
Матаяс відійшов на кілька кроків від Несторового тіла. Він загнав льодоруб до промерзлої землі, висмикнув і знову занурив.
— Тут? — запитала Ніна.
— Хочеш поховати його деінде?
— Я… Я не знаю. — Вона окинула поглядом білі крижані поля, помережані рідкими березовими гаями. — Мені тут усе здається однаковим.
— Знаєш наших богів?
— Деяких, — зізналася дівчина.
— Але Джела ти знаєш.
— Невичерпне джерело.
Матаяс кивнув.
— Фієрданці вірять, що цілий світ з’єднаний водою — морями, кригою, річками й потічками, дощами й штормами. Усе це насичує Джела й насичується ним. Коли ми помираємо, це називається «фельотоб’єр» — «отримувати коріння». Ми перетворюємося на корені ясена й п’ємо з Джела, де б не лежали.
— Тому ви спалюєте гришників замість того, щоб поховати їх.
Він помовчав, а потім коротко кивнув.
— Але ти допоможеш мені покласти Нестора й Верескуна спочивати тут?
Хлопець знову кивнув.
Ніна взялася за руків’я іншого льодоруба й спробувала повторити Матаясові удари.
Земля була тверда й неродюча. Щоразу, коли інструмент встромлявся в неї, він віддавав у руки сильним тремтінням.
— Нестор не мав би бути спроможним на таке, — мовила Ніна. Думки досі не вщухали. — Жоден Гриша не може застосовувати силу в такий спосіб. Усе це неправильно.