Він хвилинку помовчав, а потім сказав:
— Тепер ти розумієш трохи краще? На що це схоже — зустрітися з такою чужою могутністю? Зустріти ворога з такими протиприродними силами.
Ніна перехопила льодоруб міцніше.
Під впливом парем Нестор скидався на спотворення всього, що Ніна любила у своїй силі. Невже Матаяс та інші фієрданці бачили гришників такими? Могутність, яку неможливо пояснити, знищений природний світ.
— Може. — Це найбільше, що вона могла запропонувати.
— Ти казала, що не мала вибору в гавані Еллінга, — сказав Матаяс, не дивлячись на дівчину. Його льодоруб підіймався й встромлявся в землю, не збиваючись із ритму. — Тому, що я дрюскеле? Ти весь час це планувала?
Ніна пригадала їхні останні справжні дні удвох, піднесення, яке вона відчула, коли вони перетнули крутий пагорб і побачили, як унизу розкинулося портове містечко. Вона здивувалася, почувши Матаясові слова:
— Мені майже шкода, Ніно.
— Майже?
— Я занадто голодний, щоб шкодувати по-справжньому.
— Нарешті ти не встояв перед моїм впливом. Але як ми зможемо поїсти без грошей? — поцікавилася дівчина, поки вони йшли до підніжжя пагорба. — Може, мені доведеться продати твоє чарівне волосся магазинові перук, щоб отримати трохи готівки.
— Не вигадуй, — сказав Матаяс, не посміхнувшись. Поки вони подорожували, йому легше вдавалося засміятися, наче він ставав управнішим у новій для себе мові. — Якщо це Еллінг, мені, напевно, пощастить знайти для нас притулок.
Тоді вона зупинилася. Уся правда їхньої ситуації повернулася до неї неймовірно чітко. Вона зайшла далеко на ворожу територію, не маючи союзників, окрім дрюскеле, котрий кількома тижнями раніше кинув її до клітки. Але перш ніж до неї повернулася мова, Матаяс сказав:
— Я завдячую тобі своїм життям, Ніно Зенік. Ми безпечно доставимо тебе додому.
Вона навіть здивувалася, як легко було йому вірити. І він вірив їй теж.
Тепер вона опустила льодоруб, відчуваючи, як його вібрації відгукуються в руках і плечах, і сказала:
— В Еллінзі були гришники.
Він завмер, напівопустивши інструмент.
— Що?
— Вони шпигуни, котрі займаються розвідкою в порту. Побачили, як я вийшла з тобою на головну площу, і впізнали мене з Маленького Палацу. А один із них упізнав і тебе, Матаясе. Він знав тебе із сутичок на кордоні.
Хлопець так і не поворушився.
— Вони перехопили мене, коли ти пішов поговорити з керівником пансіону, — вела далі Ніна. — Я переконала їх, що теж була під прикриттям. Вони хотіли заарештувати тебе, але я сказала їм, що ти не один, що занадто ризиковано пробувати схопити тебе просто зараз. Пообіцяла, що приведу тебе до них наступного дня.
— Чому ти просто не сказала мені?
— Сказати тобі, що в Еллінзі є шпигуни Гриші? — Ніна опустила інструмент. — Можливо, ти примирився зі мною, але ти не мав би чекати, що я повірю, ніби ти не здаси їх.
Він подивився вдалечінь, а м’язи щелеп посмикувалися. Ніна знала, що вона каже правду.
— Того ранку, — промовив Матаяс, — у доках…
— Я мала витягти нас обох з Еллінга якнайшвидше. Подумала, що, якщо зможу просто знайти нам транспорт, на який ми проліземо зайцями… Але гришники, мабуть, чатували біля пансіону й побачили, як ми йдемо геть. Коли вони з’явилися в доках, я знала, що вони йдуть по тебе, Матаясе. Якби тебе впіймали, тебе відвезли б до Равки, допитували, можливо, стратили б. Я помітила керчинський торговий корабель. Ти знаєш їхні закони щодо работоргівлі.
— Звичайно, знаю, — відповів гірко.
— Я звинуватила тебе. Благала їх урятувати мене. Знала, що вони візьмуть тебе під варту й ми неушкодженими дістанемося до Керчу. Я не знала, Матаясе, не знала, що вони кинуть тебе до Пекельних Воріт.
Він повернувся до дівчини із затверділим поглядом. Перехопив руків’я льодоруба так, що кісточки побіліли.
— Чому ти не відкрилася? Чому не сказала правду, коли ми прибули до Кеттердама?
— Я пробувала. Присягалася. Намагалася зректися своїх слів. Вони не дозволили мені побачитися із суддею. Не дозволили побачитися з тобою. Я не могла пояснити, звідки в мене печатка работорговців і чому я звинуватила тебе, не видавши равканську розвідку. Я б заклала гришників, що досі працюють. Прирекла б їх на смерть.
— Тож ти дозволила мені гнити в Пекельних Воротах.
— Я могла б поплисти додому, до Равки. Святі, я так хотіла туди! Але залишилася в Кеттердамі. Віддавала свій заробіток на хабарі, судові клопотання…