— Робила все, що завгодно, лише не казала правду.
Вона хотіла бути ніжною, перепросити, сказати, що думала про нього щоночі та щодня. Але згадка про вогнища досі стояла їй перед очима.
— Я хотіла захистити свій народ, людей, яких ти все життя намагався знищити.
Хлопець витиснув із себе жалюгідний смішок, перевертаючи льодоруб у руках.
— Ванден ольструм енд кенд десорум.
Це була перша частина фієрданської приказки: «Вода чує й розуміє…» Звучало достатньо добродушно, але Матаяс знав, що Ніні відоме продовження.
— Ісен не бейструм, — підхопила дівчина. — «Вода чує й розуміє. Крига не пробачає».
— І що ти робитимеш тепер, Ніно? Знову зрадиш людей, яких називаєш своїми друзями, заради Гриші?
— Що?
— Не кажи мені, що збираєшся дозволити Бо Юл-Баюрові вижити.
Він добре її знав. Дізнаючись щось нове про юрду парем, Ніна переконувалася, що єдина можливість захистити Гришу — вкоротити вченому віку. Вона пригадала, як Нестор перед смертю благав повернутися своїх шуанських володарів.
— Не можу змиритися з думкою, що мій народ перетвориться на рабів, — зізналася дівчина. — Але ми маємо сплатити борг, Матаясе. Помилування — моя спокута. Не хочу знову стати людиною, котра обмежить твою свободу.
— Мені не потрібне помилування.
Ніна пильно подивилася на хлопця.
— Але…
— Може, твій народ перетвориться на рабів. А може, вони отримають нездоланну силу. Якщо Бо Юл-Баюр житиме й таємниця юрди парем стане відома всім, будь-що може статися.
Тривалий час вони не відводили одне від одного очей.
Сонце схилилося до небокраю, і золоті промені падали на сніг. Ніна бачила, як проглядають крізь чорну сурму, якою вона їх укрила, світлі Матаясові вії. Скоро їй знову доведеться його перекроїти.
У ті дні після корабельної катастрофи вони з Матаясом уклали тривожне перемир’я. Те, що між ними зростало, було чимось шаленішим, аніж прихильність, розуміння того, що вони обоє солдати, що в іншому житті вони могли б бути союзниками, а не ворогами. Зараз дівчина знову це відчула.
— Це означатиме зраду інших, — відповіла вона. — Вони не отримають винагороди від Торговельної Ради.
— Правда.
— І Каз уб’є нас обох.
— Якщо дізнається правду.
— Ти колись пробував збрехати Казові Бреккеру?
Матаяс здвигнув плечима.
— Тоді ми помремо так само, як жили.
Ніна подивилася на змарнілі Несторові обриси.
— До роботи.
— Ми маємо спільну думку щодо цього, — відізвався Матаяс. — Бо Юл-Баюр не вийде з Льодового Двору живим.
— Угода є угода, — сказала вона керчинською — мовою торгівлі, мовою, що не належала жодному з них.
— Угода є угода, — відповів Матаяс.
Хлопець підняв льодоруб і опустив його вниз міцною дугою, наче підписавши документ. Ніна зробила те саме своїм інструментом. Без жодного слова вони продовжили копати могилу в сповненому рішучості темпі.
Каз не помилявся принаймні в одному. Ніна з Матаясом зрештою знайшли те, з чим обоє погодилися.
Частина четверта
Витівка з падінням
21
Інеж
Інеж здавалося, що вони з Казом перетворилися на солдатів-близнюків, котрі марширують уперед і вдають, що все гаразд, ховаючи рани й синці від решти команди.
Щоб дістатися до стрімчаків, з яких відкривався вид на Діернгольм, їм знадобилося ще два дні. Коли вони перемістилися південніше в напрямку узбережжя, іти стало легше. Погода покращилася, крига на землі скресла, і дівчина помітила перші ознаки весни. Вона гадала, що Діернгольм буде схожий на Кеттердам, — полотно, укрите чорним, сірим і коричневим кольорами, поплутані вулички, наповнені туманом і вугільним димом, у гавані можна помітити які завгодно кораблі, що пульсують від торговельного збудження й метушні. Діернгольмська гавань дійсно була вщент забита кораблями, але охайні вулички збігали до води впорядковано, а будиночки, помальовані в червоний, синій, жовтий, рожевий, ніби зневажали дикі білі простори й довгі зими далекої півночі. Навіть склади біля пристані пофарбували в радісні відтінки. Так Інеж уявляла міста в дитинстві — усе навколо мало колір льодяників і перебувало в правильному місці.