Чи «Феролінд» уже чекав на них у гавані? Може, він уже затишно кинув якір, а вгорі майорять його керчинський прапор і зухвало строкаті помаранчевий і зелений кольори компанії «Ханрад Бей»? Якщо Казів план спрацює так, як він задумав, уже завтра вони неквапно прогуляються до причалів Дієрнгольма з Бо Юл-Баюром на буксирі, застрибнуть на корабель і зникнуть у відкритому морі ще до того, як хтось у Фієрді отямиться. Про те, на що буде схожа завтрашня ніч, якщо план не спрацює, Інеж воліла не думати. Дівчина кинула оком туди, де на стрімчаку над гаванню стояв Льодовий Двір, схожий на велетенського білого вартового. Матаяс казав, що ці скелі неприступні, і вона мусила погодитися, що ті кидають виклик навіть Марі. Бескиди здавалися неймовірно високими, а біла вапняна поверхня здалеку здавалася чистою і яскравою, наче крига.
— Гармати, — зауважив Джаспер.
Каз скоса глипнув на масивну зброю, націлену на гавань.
— Я вдирався до банків, складів, маєтків, музеїв, сховищ, бібліотек із цінними книжками, а якось навіть до опочивальні прибулого з візитом до Керчу каельського дипломата, дружина котрого кохалася в смарагдах. Але ще ніколи в мене не стріляли з гармати.
— Тут варто додати щось про шляхетність, — запропонував Джаспер.
Інеж стисла губи.
— Сподіваюся, до цього не дійде.
— Ці гармати стоять тут, щоб зупиняти армади нападників, — упевнено вів далі стрілець. — Має неабияк пощастити, щоб влучити в малесеньку кощаву шхуну, котра прямує серед хвиль за таланом і славою.
— Я процитую тебе, коли ядро влучить мені в коліно, — уїдливо сказала Ніна.
Там, де скелястий шлях перетинався з північною дорогою, котра вела до Верхнього Дієрнгольма, їм легко вдалося злитися з натовпом мандрівників і торговців. Горішнє місто було безладним продовженням нижнього — розкидані скупчення крамничок, базарів і заміських готелів, котрі обслуговували не лише гостей, а й вартових та інших працівників Льодового Двору. На щастя, юрби були такими щільними й розмаїтими, що ще одна група чужинців могла пересуватися непоміченою, і Інеж відзначила, що дихати стало трохи легше. Дівчина непокоїлася, що вони з Джаспером впадатимуть в очі серед білявого моря фієрданської столиці. Імовірно, екіпаж зі Шу Хану теж сподівався заховатися серед строкатого натовпу.
Усюди було помітно, що наближається Грінґкелла. Крамнички поробили ретельно продумані стенди з перцевим печивом, виготовленим у вигляді вовка; деяка випічка звисала гронами у вигляді могутніх гіллястих дерев, а міст, що перетинав річкову ущелину, прикрасили гірляндами стрічок фієрданського срібного кольору. Раз перейти його до Льодового Двору й раз назад. Чи перетнуть вони його завтра як переможці?
— Що це таке? — поцікавився Вілан, застигши біля візка крамаря, наповненого вінками з тих самих покручених гілок і сріблястих стрічок.
— Ясени, — відгукнувся Матаяс. — Священні Джелові дерева.
— Один із них мав би рости посеред Білого острова, — відзначила Ніна, не зважаючи на застережливий погляд, котрий кинув на неї фієрданець. — Це там відбувається церемонія слухання?
Каз гупнув по землі своєю палицею.
— Чому я про це вперше чую?
— Ясен підтримує дух Джела, — відповів Матаяс. — Саме там ми найкраще можемо чути його голос.
Бреккер зблиснув очима.
— Я не про це питаю. Чому його немає на наших мапах?
— Бо це найсвятіше місце на цілу Фієрду, і воно несуттєве для нашого завдання.
— Я кажу, що суттєве, а що — ні. Є ще щось, що ти вирішив не видобувати зі свого колодязя визначної мудрості?
— Льодовий Двір — безкрая територія, — кинув Матаяс, відвертаючись. — Я не можу позначити кожну тріщину й закапелок.
— Тож будемо сподіватися, що в цих закапелках нічого не ховається, — відповів Каз.
У Верхньому Дієрнгольмі не було справжнього центру, лише купка шинків, готелів і торговельних прилавків згуртувалася біля підніжжя пагорба, що вів до Льодового Двору. Каз порадив усім начебто безцільно потинятися вуличками, аж поки він не знайшов зубожілу корчму «Ґестінґ».
— Тут? — незадоволено протягнув Джаспер, удивляючись у вологу вітальню. Усе довкола смерділо часником і рибою.
Каз зиркнув багатозначно вгору й мовив:
— Тераса.
— Що таке «ґестінґ»? — спитала Інеж.
— Це означає «рай», — відізвався Матаяс. Навіть він мав скептичний вигляд.
Ніна допомогла їм зайняти стіл на терасі на даху. Тут майже нікого не було — занадто холодно, щоб привабити багатьох завсідників. А може, їх відлякувала їжа — оселедець у згірклій олії, черствий чорний хліб і якесь масло, що однозначно здавалося вкритим мохом.