Джаспер глипнув на свою тарілку й застогнав:
— Казе, якщо ти хочеш мене вбити, то я краще оберу кулю, аніж отруту.
Ніна наморщила носа.
— Ви знаєте, що з’являються проблеми, коли я не хочу їсти.
— Ми тут заради краєвиду, а не заради їжі.
З їхнього столика хоча й віддалено, але чітко було видно зовнішню браму Льодового Двору й перше караульне приміщення. Ворота були збудовані у формі білої арки, котру формували два монументальні кам’яні вовки, що стояли на задніх лапах і височіли над шляхом, котрий вів до пагорба з Льодовим Двором. Інеж та інші спостерігали, як юрби людей підходять і минають ворота, поки вони порпаються у своїх тарілках і чекають, чи не з’явиться в’язничний транспорт. До Інеж урешті повернувся апетит, і вона їла, скільки могла, щоб повернути собі сили, але плівка, котра затягувала замовлений суп, не сприяла цьому.
Там не було навіть кави, тож усі замовили чай і невеликі келишки бреннівіна, котрий обпалював стравохід, але допомагав не змерзнути, коли здійнявся вітер, що напинав сріблясті стрічки, прив’язані до ясенових гілок, розвішаних на вулиці внизу.
— Скоро ми матимемо підозрілий вигляд, — зауважила Ніна. — Це не те місце, де люди полюбляють засиджуватися.
— Мабуть, у них немає нікого, кого можна було б кинути до в’язниці, — припустив Вілан.
— Завжди є хтось, кого можна кинути до в’язниці, — відповів Каз, а потім коротко кивнув у напрямку дороги. — Дивіться.
Квадратний фургон котився до зупинки біля контрольно-пропускного пункту. Його дах і високі стінки були вкриті чорним брезентом, а тягли це все четверо возових коней. Позаду були важкі залізні двері, зачинені на засув і колодку.
Каз потягнувся до кишені свого пальта.
— Ось, — сказав він і простягнув Джасперові тоненьку книжечку в старанно зробленій обкладинці.
— Ми збираємося трохи почитати одне одному?
— Просто перегорни її до кінця.
Стрілець розгорнув книжку й замислено втупився в останню сторінку.
— То що?
— Так і тримай, щоб ми не мусили дивитися на твою потворну пику.
— Моє обличчя має свої характерні риси. До того ж… ох!
— Чудова читанка, чи не так?
— Хто знав, що я маю хист до літератури?
Джаспер передав книжку Віланові, котрий нерішуче взяв її.
— Про що там ідеться?
— Просто подивися, — запропонував Джаспер.
Вілан насупився та підніс її вище, потім усміхнувся:
— Де ти таке взяв?
Настала Матаясова черга, і хлопець видав здивоване рохкання.
— Вона називається книжкою без спинки, — промовив Каз, а Інеж узяла її з Ніниних рук і піднесла до очей. На сторінках були звичайнісінькі повчання, але у вишукано прикрашеній обкладинці ховалися дві лінзи, котрі виконували функцію бінокля. Бреккер наказав їй не зводити очей із жінок, котрі користувалися у «Воронячому клубі» пудреницями зі схожими дзеркалами. Вони могли дізнатися, які карти має в руці гравець, з іншого боку кімнати, а потім подати сигнал партнерові за столом.
— Кмітливо, — зауважила Інеж, вдивляючись у лінзи. Дівчині з бару та іншим відвідувачам на терасі здавалося, наче вони передають одне одному книжку й обговорюють якісь цікаві уривки. Насправді Інеж могла ретельно роздивитися пропускний пункт і фургон, що зупинився навпроти.
Ворота між здибленими вовками були зроблені із заліза, прикрашеного символом священного ясена; від них простягався високий шпичастий паркан, що огинав Льодовий Двір.
— Чотири вартові, — відзначила дівчина, як і казав Матаяс. — Вони перевірятимуть папери, підтверджуватимуть їхню справжність і позначатимуть прапорцями всіх, хто, на їхню думку, потребуватиме ретельнішого вивчення. О цій годині завтра в черзі до цих воріт стоятиме повно гостей Грінґкелли, і натовп перекриє весь шлях до ущелини.
— До того моменту ми вже будемо всередині, — відповів Каз.
— Як часто їздить фургон? — поцікавився Джаспер.
— Залежить багато від чого, — сказав Матаяс. — Зазвичай уранці. Часом також по обіді. Але не можу уявити собі, що вони захочуть, щоб в’язні прибували разом із гостями.
— Тоді нам потрібно потрапити на вранішній рейс, — підсумував Каз.
Інеж знову підняла «книжку без спинки». Водій фургона був убраний у сіру уніформу, схожу на ту, котру носили вартові, але без жодних стрічок чи прикрас. Він зістрибнув зі свого сидіння й обійшов фургон, щоб відчинити двері.