Навіть у тьмяному світлі вона помітила, що Бреккер рухається занадто повільно, що його затягнуті в рукавички пальці сьогодні незграбніші, аніж вона коли-небудь бачила. Що з ним не так? Чому він застиг біля дверей фургона? Щось змусило його завагатися, але що?
Вона почула дзенькіт металу, коли Каз випустив один із гвинтиків. Дівчина пильно подивилася на підлогу фургона й підштовхнула шматочок металу назад до хлопця, намагаючись не зважати на те, як гупало серце.
Каз сів навпочіпки, щоб закрутити другу петлю. Він важко дихав. Інеж знала, що хлопцеві доведеться працювати майже без світла, орієнтуючись на дотик, самому в цих клятих шкіряних рукавичках, котрі він завжди вперто носив, але дівчина не думала, що Бреккер був таким збудженим через це. Почулися кроки з правого боку фургона, один вартовий кричав щось іншому. «Нумо, Казе». Вона не мала часу, щоб позамітати їхні сліди. Що, як вартовий помітить? Що, як він смикне дверцята, а ті просто впадуть із петель, і він побачить Каза Бреккера без кайданів і мішка на голові?
Інеж почула ще одне «дзень». Каз ледь чутно лайнувся. Раптом двері затремтіли — вартовий смикнув за колодку. Бреккер притиснув руки до петель. Смужка світла під дверима стала ширшою. Інеж втягнула повітря.
Петлі витримали.
Знову вигуки фієрданською, ще якісь кроки. Затріскотіли віжки, і фургон покотився вперед, грюкаючи дорогою. Інеж дозволила собі видихнути. У горлі геть пересохло.
Каз зайняв своє місце поруч із нею. Накинув мішок їй на голову, і в ніздрях засмерділо цвіллю. Далі він надягне мішок на себе й сам замкнеться. Досить просто. Дешева витівка фокусника, а Каз знав їх усі. Він притисся своїми руками до її, — від плеча до ліктя, — застібаючи комірець. Тіла притулялися до спини й боку Інеж, юрба тиснула на неї.
Зараз вони були в безпеці. Але, незважаючи на гуркіт фургонних коліс, Інеж могла сказати, що Каз став дихати ще гірше — неглибоко й швидко присвистував, наче тварина, що потрапила в пастку. Вона ніколи б не подумала, що почує такі звуки від нього.
І тому, що вона так уважно слухала, Інеж точно зрозуміла, коли Каз Бреккер, Нечисторукий, виродок Бочки й найневблаганніший хлопець Кеттердама, зомлів.
22
Каз
Гроші, які пан Герцун залишив Казові й Джорді, закінчилися наступного тижня. Старший із братів спробував повернути своє нове пальто, але крамниця його не прийняла, а Казові черевики були очевидно поношені.
Коли вони принесли угоду про позику, яку підписав пан Герцун, до банку, там дійшли думки, — не зважаючи на всі ті печатки, що скидалися на офіційні, — що це був шматок нікчемного паперу. Ніхто не знав ані пана Герцуна, ані його ділового партнера.
З пансіонату їх виселили за два дні, хлопчики знайшли міст, під яким збиралися спати, але міська варта швиденько витягла їх із «ліжка». Після цього брати тинялися без жодної мети до самого ранку. Джорді наполягав, що вони мусять повернутися назад до кав’ярні. Вони довго сиділи в парку з іншого боку вулиці, але коли настала ніч, вартові знову почали свої обходи, а Каз і Джорді рушили на південь — до вуличок нижньої Бочки, де поліція не завдавала собі клопоту патрулюванням.
Вони заночували під розсипом зірок на алеї позаду шинку, ущент забитій старими грубками й мішками з кухонними відходами.
Ніхто не турбував їх тієї ночі, але наступної братів виявила банда хлопців, котрі сказали, що діти опинилися на території Голених Дурників. Вони дали Джорді прочухана, а Каза штурхнули до каналу, не забувши перед тим зняти з нього черевики.
Старший брат виловив малого з води й віддав йому сухе пальто.
— Їсти хочеться, — пожалівся Каз.
— А мені не хочеться, — відгукнувся Джорді. Чомусь це видалося Казові неймовірно смішним, і вони обоє зареготали. Брат обійняв малого й сказав: — Поки що виграє місто. Але ти побачиш, хто вийде переможцем у кінці.
Наступного ранку Джорді прокинувся з гарячкою.
Кілька років по тому люди почали називати епідемію вогняної віспи, що охопила Кеттердам, чумою королівської придворної дами — на честь корабля, котрий, як уважали, приніс інфекцію до міста. Найсильніше вона вдарила по велелюдних нетрях Бочки. Тіла купами валялися на вулицях, лікарські човни рухалися каналами, використовуючи довгі черпаки й гаки, щоб затягати мертвих на платформи й транспортувати до Баржі Женця для спалення.