Коли вартові рушили далі вздовж черги людей, Інеж допомогла Ніні звестися на ноги.
— З тобою все гаразд? — запитала Інеж, і Каз відчув, як поривається до її голосу, наче вода, що біжить униз пагорбом.
Потихеньку Ніна випрямилася й випросталася.
— Я в нормі, — прошепотіла вона. — Але, гадаю, нам більше не варто непокоїтися через команду Пекки Роллінза.
Каз простежив за її поглядом до верхівки кільцевої стіни високо над внутрішнім двором, де п’ять чоловіків були насаджені на вістря, наче м’ясо для смаження на шампурі. Їхні спини були скрючені, а кінцівки вільно гойдалися. Бреккерові довелося скосити очі, проте він упізнав Еролла Аерта, найкращого Роллінзового відмикача й зломщика сейфів. Синці й рубці, котрі він дістав перед смертю, були глибоко багряного кольору в ранкових променях сонця, але Каз спромігся роздивитися чорний знак на його руці — Аертове татуювання Десятицентових Левів.
Він оглянув інші обличчя — деякі були занадто роздуті та спотворені смертю до невпізнаваності. Чи може один із них бути Роллінзом? Каз знав, що мав би радіти, що іншу команду упіймали, але Роллінз не був дурнем, і думка про те, що його люди не змогли минути ворота Льодового Двору, добряче шарпала нерви. До того ж, якщо Роллінз зустрів свою смерть на вістрі фієрданського списа… Ні, Каз відкинув цю можливість. Пекка Роллінз належав йому.
Зараз вартові сперечалися з водієм фургона, і один із них показував на Інеж.
— Що сталося? — прошепотів він Ніні.
— Вони стверджують, що з паперами щось негаразд, що в них є сулійська дівчина замість шуанського хлопця.
— А водій? — запитала Інеж.
— Він весь час повторює, що це не його проблема.
— Так і є, — підбадьорливо пробурмотів Каз.
Хлопець спостерігав, як вартові тиняються туди-сюди. У цьому й була краса всіх цих автоматичних запобіжників і різних рівнів безпеки. Вартові завжди думали, що можуть покластися на когось іншого, хто зауважить помилку або розв’яже проблему. Лінощі не були такими надійними, як жадібність, але вони теж виявилися непоганим важелем. І вони говорили про в’язнів — закутих, оточених зусібіч, котрих збиралися запроторити до камер. Цілком безпечних.
Врешті один із в’язничних вартових зітхнув і зробив знак своїм підлеглим.
— Дівескемен.
— Уперед, — переклала Ніна й продовжила пояснювати, що казав вартовий. — Відведіть їх до східного блоку, і хай наступна зміна їх відсортує.
Каз дозволив собі глибоченне зітхання з полегшенням.
Як і передбачалося, вартові поділили групу на чоловіків і жінок і повели обидві шеренги, що гриміли кайданами, крізь майже круглий склепінчастий прохід у формі роззявленої вовчої пащі.
Вони увійшли до приміщення, де сиділа стара жінка із закутими в ланцюги руками, оточена вартовими. Її очі були порожніми. Коли наближався ув’язнений, вона хапала його або її за зап’ястя.
Людський підсилювач. Каз знав, що Ніна працювала з ними, коли прочісувала Мандрівний Острів у пошуках гришників, котрі могли б приєднатися до Другої армії. Ці люди могли відчувати силу Гриші на дотик, і Каз бачив, як їх наймали для картярських ігор на великі ставки, щоб переконатися, що ніхто з гравців не був Гришею. Той, хто може змінювати пульс гравця чи навіть підвищувати температуру в кімнаті, має переваги, котрі не можна назвати чесними. Але фієрданці використовували підсилювачів з іншою метою: жоден Гриша не мав пролізти крізь їхні стіни неідентифікованим.
Каз спостерігав, як Ніна наближалася до жінки. Він бачив, як вона затремтіла, простягнувши руку. Жінка стиснула пальцями зап’ястя дівчини. Її повіки коротко змигнули, жінка відпустила Нінину руку й махнула, щоб та проходила.
Вона здогадалася, але їй було байдуже? Чи спрацював парафін, яким вони вкрили Нінині руки?
Коли їх повели в арку з лівого боку, Каз мигцем глянув, як Інеж зникає в протилежній арці разом з іншими ув’язненими жінками. Він відчув різкий біль у грудях і з тривожним поштовхом зрозумів, що це була паніка. Це вона вивела його зі ступору у фургоні. Її голос повернув його назад із темряви, це була мотузка, за яку він ухопився й витягнув себе до якоїсь подоби здорового глузду.