— Я думаю, вони користувалися сміттєспалювачем сьогодні вдень.
— Ти казав, що вони вмикають його вранці? — запитав стрілець у Матаяса.
— Раніше так і робили.
Джаспер торкнувся вкритих шкірою ручок на дверцятах і відчинив їх. На нього пахнуло поривом висушеного повітря. Воно пахло їдким чорним вугіллям і ще чимось хімічним, мабуть, тут додавали щось, щоб полум’я розгоралося жаркіше. Неприємно. Тут збирали всі відходи з в’язниці — недоїдки з кухні, відра з людськими випорожненнями, одяг, котрий зняли з в’язнів, але фієрданці додавали щось, що робило вогонь достатньо гарячим, щоб спалити будь-який бруд. Він нахилився всередину, уже починаючи пітніти. Далеко внизу виднілося вугілля сміттєспалювача, звалене на купу; воно досі пульсувало розгніваним лютим жеврінням.
— Вілане, дай мені сорочку з тих смітників, — попросив Джаспер.
Хлопчик відірвав один із рукавів і кинув його в шахту. Тканина впала без жодного звуку, зайнялася ще в повітрі й згоріла ще до того, як наблизилася до вугілля.
Стрілець зачинив двері й кинув рештки сорочки назад до смітника.
— Що ж, демонстрування закінчилося, — сказав він. — Ми не можемо взяти вибухівку із собою всередину. Ти зможеш лізти? — запитав в Інеж.
— Напевно. Не знаю.
— Що каже Бреккер? Де взагалі Каз? А де Ніна?
— Каз іще не знає про сміттєспалювач, — відповіла Інеж. — Вони з Ніною пішли обшукати горішні камери.
Матаясові очі потемнішали, як небо, що набрякло дощем і готове ось-ось пролитися.
— Ми з Джаспером мали піти з Ніною.
— Каз не хотів чекати.
— Ми були тут вчасно, — заперечив Матаяс сердито. — Що він собі думає?
Джаспера цікавило те саме:
— Він збирається прокульгати вгору й униз усіма цими сходовими просвітами, уникаючи патрульних?
— Я можу припустити, що він собі думає, — мовила Інеж. — Завжди дивувати, пам’ятаєте?
— Як бджолиний рій. Я дуже сподіваюся, що ми всі не збираємося бути пожаленими.
— Інеж, — покликав Вілан біля одного зі смітників. — Тут наш одяг.
Він заліз досередини й один за одним витяг шкіряні капці Інеж.
На її обличчі з’явилася сліпуча усмішка. Нарешті хоч трохи пощастило. У Каза немає ціпка, у Джаспера немає револьверів, а в Інеж немає ножів. Але вона принаймні має свої магічні капці.
— То що скажеш, Маро? Можеш лізти?
— Можу.
Джаспер забрав у Вілана взуття.
— Якби я не боявся, що вони кишать інфекціями, поцілував би їх, а потім тебе.
24
Ніна
Нінa тягла Каза вгору сходами. За крутим поверхом — поверх і мигтіння гасових ламп. Уважно подивилася на хлопця. Він ішов у гарному темпі, але його хода здавалася закляклою. Чому він наполіг, що сам має вилізти туди? Тут не йшлося про час, то, може, справа в тому, що Каз завжди задумував щось. Напевно, він хотів приховати частину інформації від Матаяса. Або просто надумав зробити так, щоб усі вгадували, що в нього на думці.
Вони зупинялися на кожному сходовому майданчику й слухали, чи не йде патруль. У в’язниці було повно різноманітних звуків, і непросто було не підстрибувати від кожного з них: голоси пливли вниз сходами, металево клацали двері, коли їх відчиняли чи зачиняли. Ніна подумала про жорстокий хаос Пекельних Воріт — хабарі переходять із рук у руки, кров сочиться піском; здається, це стерильне місце перебувало в іншому світі. Фієрданців точно можна вважати гарними організаторами порядку.
Коли вони підіймалися на четвертий поверх, на сходах раптом почулися голоси й гуркіт черевиків. Ніна з Казом поспіхом повернулися на третій поверх і прослизнули крізь двері, що вели до камер.
В’язень у найближчій до них камері почав кричати. Ніна рвучко підвела руку й перекрила йому дихальні шляхи. Він витріщився на неї, вирячивши очі та дряпаючи собі шию. Дівчина вповільнила його пульс, знизила тиск на гортань, дозволивши дихати, і занурила в непритомність. Їм потрібно було, щоб чоловік мовчав, а не помер.
Вартові спускалися сходами, шум наближався, гучна фієрданська відлунювала серед стін. Ніна затамувала подих, не відводячи очей від дверей, приготувала руки. Каз не мав зброї, але набрав бойової позиції, сподіваючись побачити, коли розчахнуться двері. Але вартові продовжили йти далі, спускаючись на наступний поверх.
Коли звуки зникли, Бреккер зробив дівчині знак, і вони знову прослизнули у двері, зачинили їх за собою так тихо, як змогли, і продовжили своє сходження.