Вона не була риссю, чи павуком, чи навіть Марою. Вона була Інеж Ґхава, і майбутнє чекало на неї вгорі.
26
Каз
Каз швидко минав горішні камери, витрачаючи лише мить, щоб глипнути за ґрати. Бо Юл-Баюра тут не було. А він не мав багато часу.
Якась частина його почувалася незакріпленою без ціпка. Він був босий, у дивному одязі з блідими руками без рукавичок. Він узагалі не почувався собою. Ні, це не зовсім так. Він почувався тим Казом, яким був кілька тижнів після смерті Джорді, — дикою тваринкою, що б’ється, щоб вижити.
Бреккер помітив, що позаду в одній із камер причаївся шуанський в’язень.
— Сеш-уєг, — прошепотів Каз. Якщо чоловік і впізнав кодове слово, він цього не показав. — Юл-Баюр? — Нічого. Чоловік почав кричати на нього шуанською, і Каз швидко забрався геть, проминувши решту камер, а потім вислизнув на сходову кліть і кинувся вниз сходами так швидко, як міг. Він знав, що повівся безрозсудно, самовпевнено, але хіба не тому його називали Нечисторуким? Жодна робота не була для нього занадто ризикованою. Жодний учинок не був занадто ницим. Нечисторукий бачив, як виконували грубу роботу.
Хлопець не знав, що керувало ним. Можливо, Пекки Роллінза тут не було. Можливо, він був мертвий. Але Каз цьому не вірив.
«Я б знав, якимось чином я б знав».
— Твоя смерть належить мені, — прошепотів він.
Повернення з Баржі Женця стало для Каза новим народженням. Дитина, якою він був, померла від вогняної віспи. Гарячка випалила все добре, що було в ньому.
Виживання не було й близько таким важким, як він гадав, залишивши позаду всю благопристойність. Перше правило казало, що потрібно знайти когось меншого й слабшого й забрати те, що в нього є. Але, зважаючи на те, яким малим і слабким був Каз, завдання виявилося не найпростішим. Він тримався подалі від гавані, ближче до провулків і прямував до району, де жив Герцун. Упізнавши крамничку із солодощами, хлопчик почекав назовні, а потім підстеріг невеличкого круглощокого школяра, котрий валандався позаду своїх друзів. Каз звалив його на землю, вивернув кишені й відібрав мішечок із локричними цукерками.
— Давай мені свої штани, — наказав він.
— Вони завеликі для тебе, — зарюмсав хлопчина.
Каз ударив його. Хлопчик віддав штани. Бреккер скрутив їх і кинув у канал, а потім побіг так швидко, як дозволяли слабкі ноги. Йому не потрібні були штани; він хотів лише, щоб хлопчик трохи загаявся, перш ніж плаксиво кликати на допомогу. Каз знав, що школяр іще довго зіщулюватиметься в провулку, зважуючи сором від появи напівголим на вулиці й необхідність піти додому й розповісти, що сталося.
Бреккер перестав бігти, коли дістався до найтемнішого провулка, який можна було знайти в Бочці. Він запхав усі локричні цукерки за раз до рота, ковтаючи величезними болючими ковтками, і одразу виблював усе, що з’їв. Узяв гроші й купив гарячий буханець білого хліба. Хлопчик був босий і бруднющий. Пекар дав йому другий буханець задурно, щоб він лише не наближався.
Відчувши себе трохи сильнішим і не таким сором’язливим, Каз попрямував до Східної Клепки. Знайшов найсумнівніший барліг, де грали в азартні ігри, на якому не було навіть вивіски, а біля дверей тупцяв лише один зазивайло.
— Мені потрібна робота, — кинув, підійшовши до дверей.
— Не маю що тобі запропонувати, синку.
— Я розуміюся на числах.
Чоловік засміявся.
— Можеш чистити нічні горщики?
— Так.
— Погано. Ми вже маємо хлопчика, який їх чистить.
Каз чекав цілу ніч, перш ніж побачив, як хлопчина приблизно його віку виходить із будинку. Він ішов за ним два квартали, а потім ударив по голові каменюкою. Сів хлопчикові на ноги й зняв його черевики, а потім порізав йому підошви стоп уламком розбитої пляшки. Хлопчик вилікується, але навряд чи швидко повернеться до роботи. Торкаючись голої плоті його щиколоток, Каз раптом сповнився огиди. Він досі бачив білі тіла на Баржі Женця, відчував під руками смердючу роздуту шкіру Джорді.