Поки Ніна проводжала дівчат поглядом, Інеж рушила дахом, наслідуючи їхню траєкторію.
— Які двері? — гукнула вона.
— Треті праворуч, — відповіла Ніна. Інеж попрямувала до найближчого вентиляційного ходу й підняла решітку. Ніну добряче стисне, але вони впораються. Сулійка ковзнула у вентиляцію, скрутилася й поповзла тісною шахтою між кімнатами. Позаду себе вона чула буркотіння, а потім гучне «гуп!», коли Ніна впала на підлогу шахти, як мішок із дустом. Дівчина здригнулася. Залишалося тільки сподіватися, що натовп унизу шумить так, що спрацює для них прикриттям. А може, у Льодовому Дворі живуть дійсно величенькі щури.
Вони лізли вздовж вентиляції, вдивляючись в отвори. Урешті дівчата зазирнули й побачили під собою щось на зразок маленької зали для нарад, яку зайняли охоронці, котрі обшукували гостей.
Екзотичні дівчата зняли свої мантії й поскладали їх на довгий овальний стіл. Вартова-білявка обшукувала дівчат, мацаючи шви й пруги їхніх суконь і навіть запускаючи пальці їм у волосся, а її напарниця спостерігала за всім, не знімаючи рук із гвинтівки. Здавалося, від зброї їй робилося лячно. Інеж знала, що фієрданці не дозволяють жінкам служити в бойових підрозділах армії. Мабуть, жінок-вартових призвали з якогось іншого угруповання.
Дівчата почекали, доки вартові завершать обшукувати служниць «Звіринцю», їхні каптури й маленькі, вишиті бісером сумочки.
— Вен тіддер, — вигукнула одна з вартових, і вони покинули кімнату, щоб дозволити дівчатам привести себе до ладу.
— П’ять хвилин, — пошепки переклала Ніна.
— Уперед, — сказала Інеж.
— Мені потрібно, щоб ти відсунулася.
— Чому?
— Бо я мушу чітко все бачити, а просто зараз у мене перед очима твоя дупа.
Інеж протиснулася вперед, і Ніна отримала доступ до вентиляції та гарний вид крізь неї. За мить вони почули чотири приглушені гупання: дівчата зі «Звіринцю» впали на темно-синій килим.
Інеж швиденько відкрутила решітку й приземлилася на блискучу поверхню столу. Ніна повалилася слідом, упавши якоюсь незбагненною купою.
— Пробач, — простогнала вона, підіймаючись.
Інеж ледь не засміялася.
— Ти дуже граціозна в битві, якщо тільки не падаєш.
— Пропустила той день у школі, коли цього навчали.
Вони роздягли сулійку й каелянку до білизни, а потім зв’язали шнурівкою від портьєр дівочі зап’ястя й щиколотки, а з розірваного в’язничного одягу зробили кляпи.
— Годинник цокає, — сказала Інеж.
— Пробач, — прошепотіла Ніна каелянці. Інеж знала, що зазвичай Ніна воліла б скористатися пігментом, щоб змінити колір свого волосся, але зараз на це просто не було часу. Тож Серцетлумачниця лише здійснила переливання рудого кольору з пасом каельської дівчини до своїх власних, а бідолашка залишилася з копицею білих кучерів, котра місцями здавалася дещо поіржавілою. Нінине волосся теж не стало таким рудим, як у каелянців. І очі вона мала зелені, а не сині, але таке перекроювання не робилося поспіхом, тож вирішили до нього не вдаватися. Ніна знайшла у вишитій сумочці дівчини білу пудру й спробувала зробити свою шкіру якомога блідішою.
Поки вона працювала, Інеж відтягла іншу дівчину до високої скляної шафки біля дальньої стіни й склала її кінцівки так, щоб залишилося місце для каелянки. Вона відчула гострий напад провини, коли перевіряла, чи надійно тримається кляп. Цьоця Гелін, мабуть, купила цю сулійку, щоб замінити Інеж; вона мала таку саму бронзову шкіру, такий самий густий сніп чорного волосся. Фігура в неї була інакша — м’яка й гарно вигнута, а не худа й кутаста. Може, вона сама прийшла до Цьоці Гелін, сама обрала таке життя. Інеж сподівалася, що так і було.
— Хай святі захистять тебе, — прошепотіла вона непритомній дівчині.
У двері постукали, і фієрданський голос промовив щось.
— Їм потрібна кімната для наступних дівчат, — прошепотіла Ніна.
Вони запхали до шафки каелянку й спромоглися зачинити й замкнути на ключ дверцята, потім обсмикнули своє вбрання. Інеж раділа, що не було часу на роздуми про небажане, але таке знайоме відчуття шовку на шкірі, про жахливий дзенькіт дзвіночків на браслетах на щиколотках. Дівчата ковзнули в мантії й кинули швидкий погляд у дзеркало.
Жоден із костюмів не пасував. Пурпурові шовки були завеликі для Інеж, а Ніна…
— Що це, у біса, має означати? — поцікавилася вона, оглядаючи себе. Сукня стікала її тілом, ледь прикриваючи улоговинку на грудях і туго обліпивши сідниці. Вона була пошита так, що нагадувала синьо-зелену луску, до того ж була прикрашена мерехтливим шифоновим віялом.