Звідкись узявся вартовий із нашивками капітана на формі.
— Що це таке?
— Вона сулійка, стовідсотково, і має тату «Звіринцю», але воно виглядає якось не так.
Інеж здвигнула плечима.
— Дитиною я обпеклася.
Капітан зробив знак у напрямку гурту роздратованих відвідувачів вечірки, оточених вартовими, котрі зібралися біля входу.
— Усі підозрілі йдуть туди. Відправ її до них, і ми відведемо панянку назад до пропускного пункту, щоб іще раз перевірити документи.
— Я проґавлю вечірку, — заперечила Інеж.
Вартовий проігнорував її, схопив за руку й потягнув до входу, де решта вишикуваних у ряд людей витріщалася одне на одного й шепотілася. Серце Інеж загупало.
Ніна злякалася, її обличчя зблідло навіть під товстим шаром пудри, але Інеж не могла сказати нічого, щоб підбадьорити її. Вона злегка кивнула подрузі. «Іди, — подумала мовчки. — Тепер усе залежить від тебе».
29
Матаяс
— Що, як я скажу: «Ні, Бреккере»? — Здебільшого Матаяс просто ставав у позу й сам це знав.
Час протестів давно минув. Вони підтюпцем бігли злегка похилим дахом посольства в напрямку сектора дрюскеле. Вілан задихався від напруги, Джаспер легко крокував невимушеною ходою, а Бреккер не відставав, незважаючи на кострубату ходу й брак ціпка. Матаяс ненавидів те, як добре цей ниций злодій може читати його думки.
— Що, як я не віддам тобі свій гонор і всього себе до останнього шматка?
— Віддаси, Гелваре. Ніна просто зараз прямує до Білого острова. Ти справді збираєшся покинути її в скруті?
— Ти забагато на себе береш.
— Мені здається, якраз достатньо.
— Це суди, так? — поцікавився Джаспер, коли вони бігли дахом, кинувши погляд на елегантні будівлі з внутрішніми дворами внизу. У центрі кожного двору вирував фонтан та цятками темніли й шелестіли крижані верби.
— Гадаю, якщо ти хочеш бути засудженим тут, то обрав не те місце.
— Усюди вода, — зауважив Вілан. — Ці фонтани символізують Джела?
— Невичерпні джерела, — поділився міркуваннями Каз, — де відмивають гріхи.
— Або де тебе топитимуть, щоб вибити зізнання, — прокоментував Вілан.
Джаспер фиркнув:
— Вілане, твої думки полинули в дуже темному напрямку. Боюся, ти погано впливатимеш на Покидьків.
Вони скористалися двома зв’язаними докупи шматками мотузки й гаком-кішкою, щоб перетнути дах сектора дрюскеле. Вілан перев’язався підв’язкою, а Джаспер із Казом перебралися просто мотузкою, переставляючи руку за рукою зі швидкістю, котра могла занепокоїти кого завгодно. Матаяс перейшов обережніше, і, хоча не показував цього, хлопцеві не подобалося, як рипить і прогинається під його вагою мотузка.
Хлопці затягнули його на кам’яний дах сектора дрюскеле, і, коли Матаяс звівся на ноги, у голові йому запаморочилося. Більш ніж у будь-якому місці в Льодовому Дворі, більш ніж у будь-якому місці у світі, тут він почувався вдома. Але цей дім став із ніг на голову й усе життя вбачалося Матаясові під неправильним кутом. Він пильно подивився в темряву й побачив масивну піраміду слухового вікна, котра помітно видавалася на даху. У Матаяса виникло бентежне відчуття, що якщо він зазирне крізь вікно, то побачить самого себе за вправами в тренувальній залі або за довгим столом у їдальні.
Він почув, як десь далеко у своїх будках біля караульного приміщення дзявкають і виють вовки, дивуючись, куди зникли цієї ночі їхні володарі. Чи впізнають вони його, якщо він наблизиться, простягнувши руку? Матаяс не був упевнений, що впізнав би сам себе. Серед північних криг його вибір здавався зрозумілим. А зараз думки були зайняті цими злодіями й шахраями, сміливістю Інеж, і Джасперовою відвагою, і Ніною, завжди Ніною. Він не міг заперечувати, що відчув полегшення, коли вона з’явилася з шахти сміттєспалювача, розкуйовджена, захекана, налякана, але жива. Коли вони з Віланом витягли її з комину, він ледве змусив себе відпустити дівчину.
Ні, він не дивитиметься крізь ці віконця. Він не дозволить собі чергову слабкість, особливо цієї ночі. Час рухатися вперед.
Вони підійшли до краю даху, звідки відкривався вид на крижаний рів. Звідси він видавався твердим, поверхня відполіровано блищала, наче дзеркало, осяяна світлом вартових веж на Білому острові. Але води рову завжди перебували в русі, заковані лише тонкою шкіркою інею завтовшки з облатку.