— Ти завжди гарно порався із замками?
— Ні.
— А як навчився?
— Так само, як усього вчаться. Розбирав на частини.
— А магічні штучки?
Каз пхикнув:
— То ти більше не думаєш, що я демон?
— Я знаю, що ти демон, але користуєшся людськими витівками.
— Деякі люди бачать магічний трюк і кажуть «Неймовірно!», плескають у долоні, радо прощаються з грошима й через десять хвилин забувають усе. Інші питають, як це працює. Вони йдуть додому, лягають у ліжко, починають метатися й крутитися, розмірковуючи, як це було зроблено. І поки вони забудуть про це, мине кілька безсонних ночей. Вони не спатимуть, прокручуватимуть витівку в голові знову й знову, шукаючи щілину в сприйнятті, тріщину в ілюзії, що пояснить, як вдалося ошукати їхні очі; вони з тих, хто не відпочине, поки не пояснить собі той маленький шматочок таємниці. Я теж такий.
— Ти любиш крутарство.
— Я люблю загадки. Крутарство — просто моя рідна мова.
— Сади, — сказав Матаяс, указуючи на живоплоти попереду. — Ми можемо йти ними аж до танцювальної зали.
Тієї миті, коли вони вийшли з проходу, двійко вартових завернули за ріг — обидва в чорно-сріблястій формі дрюскеле, обидва з гвинтівками.
— Перенєр! — крикнув один із них здивовано. «В’язні». — Стен!
Без зайвих роздумів Матаяс вигукнув:
— Десеженет, Джел коменден! («Вільно, цього хоче Джел!»)
Це були слова командира дрюскеле, і хлопець вигукнув їх з усією переконливістю, яку навчився вкладати в слова на перекличках.
Солдати обмінялися збентеженими поглядами. Миттєвої затримки було достатньо. Матаяс схопив гвинтівку першого вартового й сильно вдарив його прикладом по голові. Дрюскеле впав.
Каз кинувся до іншого хлопця й повалив його на землю. Той досі тримав свою гвинтівку, але Бреккер прослизнув під нього, притисся передпліччям до солдатового горла й тиснув, аж поки очі тому не заплющилися, голова впала на груди й хлопець знепритомнів.
Каз відкотив тіло подалі від себе й встав.
Реальність ситуації раптово вразила Матаяса. Каз не підняв гвинтівку. Матаяс мав зброю в руках, а Бреккер залишався беззахисним. Вони стояли над тілами двох зомлілих дрюскеле — чоловіків, які були Матаясовими братами. «Я можу застрелити його, — подумав хлопець. — Приректи на смерть Ніну та інших одним учинком». Знову з'явилося дивне відчуття, що він дивиться на своє життя догори дригом. Матаяс, убраний у в’язничну форму, став небажаним гостем у місці, котре колись називав своїм домом. «Хто я такий тепер?»
Він подивився на Каза Бреккера — хлопця, котрий сам був своєю єдиною причиною. Так, він умів виживати й був солдатом якогось особливого, власного типу. Нечисторукий поважав свою домовленість із Матаясом. У будь-який момент він міг вирішити, що той уже послужив задля своєї мети — коли він допоміг їм намалювати плани, коли вони втекли з камер тимчасового утримання, коли Матаяс відкрив йому таємницю секретного моста. І ким би він не став, Гелвар не стріляв у тих, хто не мав зброї. Він іще не опустився до цього.
Матаяс відвів зброю.
Легка усмішка торкнулася Казових вуст.
— Я не був певен, що ти робитимеш, коли дійде до цього.
— Я теж, — зізнався Гелвар. Каз звів брову, і правда, наче вибух, вдарила Матаяса. — Це був тест. Ти свідомо вирішив не піднімати гвинтівку.
— Я мусив переконатися, що ти насправді за нас. За всіх нас.
— Як ти знав, що я не стрілятиму?
— Бо від тебе, Матаясе, так і тхне добропорядністю.
— Ти божевільний.
— Знаєш секрет азартних ігор, Гелваре? — Каз ударив здоровою ногою по товстому кінцю гвинтівки. Зброя підскочила. Каз тримав її в руках і цілився Матаясові кудись у живіт. Він ніколи не був у небезпеці. — Шахрайство. Тепер приберімо й вберімося в їхню форму. На нас чекає вечірка.
— Одного дня твої трюки завершаться, дем'їне.
— Краще сподівайся, що сьогодні не цей день.
«Побачимо, що принесе ця ніч, — подумав Матаяс, нахиляючись, щоб виконати завдання. — Крутарство, може, і не моя рідна мова, проте я можу навчитися нею розмовляти».
30
Джаспер
