— Може ти спробуєш заспівати на них? — втративши надію, буркнув Джаспер.
І тієї миті, востаннє заперечливо здригнувшись, кільце луснуло.
Джаспер із Віланом попадали на підлогу, коли ланцюг проскочив крізь їхні руки. Один його кінець зник у стіні, а другий змусив обертатися руків’я лебідки.
— Ми зробили це! — вигукнув Джаспер, перекрикуючи лемент дзвонів, зненацька захоплений десь між збудженням і жахом. — Я прикрию тебе. Займися лебідкою.
Стрілець звів гвинтівку й притисся до оглядового віконця в кам’яній стіні, котре дозволяло побачити двір. Хлопець приготувався зустрітися з хаосом, коли все полетить під три чорти.
33
Інеж
— То як довго нас змусять тут чекати? — поцікавився чоловік в оксамиті винного кольору. Вартові проігнорували його запитання, але інші гості, котрі разом з Інеж скупчилися біля входу, ремствували, висловлюючи своє незадоволення. — Я потрапив сюди за великі гроші, — продовжував він, — і про те, що я весь час тупцюватиму біля вхідних дверей, не йшлося.
Вартовий, що стояв найближче до них, занудним, монотонним голосом продекламував:
— Люди на контрольно-пропускному пункті зайняті іншими гостями. Щойно вони звільняться, вас проведуть назад крізь кільцеву стіну й затримають на пункті пропуску, поки вашу особу не буде встановлено.
— Затримають, — перекривив його оксамитовий чоловік. — Як злочинців!
Інеж слухала ці суперечки більшу частину години. Вона кинула швидкий погляд на внутрішній двір, котрий вів до брами в кільцевій стіні посольства. Якщо вона збиралася зробити так, щоб план спрацював, їй потрібно бути розумницею й залишатися спокійною. Якщо не зважати на те, що плану майже не було й вона аж ніяк не почувалася спокійно. Упевненість і оптимізм, які вона відчувала незадовго до цього, кудись випарувалися. Інеж чекала, перевіряючи очима натовп, а хвилини спливали. Коли годинник вибив три чверті, дівчина зрозуміла, що більше чекати не може. Вона мусить діяти просто зараз.
— З мене досить, — сказала Інеж голосно. — Ведіть нас до пропускного пункту або дозвольте йти.
— Вартові на пропускному пункті…
Інеж рушила вперед, стала попереду групи людей і сказала:
— Нас усіх уже нудить від цих відмовок. Проведіть нас крізь ворота й змиріться з цим.
— Тиша! — віддав команду охоронець. — Ви тут лише гості.
Дівчина штовхнула його пальцем у груди.
— То поводьтеся з нами, як із гостями, — сказала вона, щосили намагаючись наслідувати Ніну. — Я вимагаю, щоб мене негайно відвели до воріт, ти, велетенський білявий йолопе.
Вартовий схопив її за руку.
— Тобі так не терпиться до воріт? Ходімо. Ти не повернешся через них.
— Я лише…
Раптом у ротонді пролунав інший голос:
— Зупинися! Гей ти, я сказала, припини!
Інеж відчула запах її парфумів — лілії, вони пахли кремово й насичено, густим золотим ароматом. Дівчину ледь не знудило. Гелін Ван Уден, власниця й володарка «Звіринцю», «Будинку екзотики», де за відповідну ціну світ ставав твоїм, проштовхувалася крізь натовп.
Хіба вона не казала, що Цьоця Гелін любить справляти враження?
Вартовий налякано виструнчився, коли Гелін випхалася до нього.
— Мадам, вашу дівчину повернуть вам, коли закінчиться ніч. Її папери…
— Вона не моя дівчина, — відрубала Гелін, злосливо примруживши очі. Інеж застигла нерухомо, але навіть вона не могла зникнути, коли не було, куди йти. — Це Мара, права рука Каза Бреккера й одна з найбільш горезвісних бандиток Кеттердама.
Люди навкруги почали витріщатися на дівчину.
— Як ти насмілилася прийти сюди, удаючи жрицю мого будинку? — просичала Гелін. — Будинку, котрий одягав і годував тебе? І де ділася Аджала?
Інеж розтулила рот, але паніка всередині наростала, стискала горло, придушувала слова, перш ніж вони зривалися. Здавалося, язик занімів і перетворився на якийсь непотріб. Вона знову дивилася у вічі жінці, котра била її, знущалася з неї, спочатку купила її, а потім продавала знову й знову.
Гелін схопила дівчину за плечі й почала трясти.
— Де моя дівчина?
Інеж опустила погляд на пальці, котрі вгризалися в її плоть. На якусь мить повернувся увесь страх і вона насправді перетворилася на мару, на привид, котрий вилетів із тіла, яке завдавало їй лише болю. Ні Це тіло надавало їй сили. Тіло переносило її дахами Кеттердама, служило їй у битвах, тягло її шість поверхів угору темним, вкритим кіптявою комином.