— Справді? Це інтригує. Ми, фієрданці, високо цінуємо хоробрість. Як вам подобається наша країна?
— Магічне місце, — виголосила дівчина. Особливо, якщо тобі подобається крига й ще більше криги. Вона розлютилася. Якщо він знає, хто вона така, то вона теж може дізнатися просто зараз. А якщо не знає, що ж, тоді їй досі потрібно з’ясувати, де тримають Бо Юл-Баюра. І як приємно буде видурити інформацію в легендарного Ярла Брума. Вона нахилилася ближче.
— А знаєте, куди б я дійсно хотіла навідатися?
Він відповів таким самим змовницьким тоном:
— Я волів би дізнатися всі ваші секрети.
— До Равки.
Губи дрюскеле скривилися.
— До Равки? Це країна богохульства й варварства.
— Так, але побачити Гришу? Уявляєте, як це лоскоче нерви?
— Можу запевнити вас, нерви це не лоскоче.
— Ви кажете так лише тому, що носите знак вовка. Це означає, що ви… дрюскеле, так? — поцікавилася Ніна, вдаючи, що фієрданське слово дається їй непросто.
— Я їхній командир.
Ніна вибалушила очі.
— Тоді ви, мабуть, подолали в боротьбі багатьох гришників.
— Не дуже є чим пишатися в битві з такими потворами. Я краще схрестив би зброю з тисячею чесних чоловіків, ніж з однією з цих віроломних відьом із неприродною силою.
«І коли ви приходите зі своїми магазинними гвинтівками й танками, які направляєте на дітей і безпомічні села, чому б нам не застосовувати зброю, яку ми маємо?» Ніна сильно прикусила зсередини щоку.
— У Керчі теж є Гриші, хіба ні? — поцікавився Брум.
— Що ж, я чула про них, але ніколи не бачила у «Звіринці» чи Бочці. Принаймні не знаю про це. — Чи варто їй ризикнути й пригадати юрду парем? Звідки дівчина, за яку вона себе видавала, могла мати такі знання? Вона нахилилася до Брума, склала губи в нечестиву, злегка винувату посмішку і, сподіваючись, що виглядає спраглою до збудливих емоцій, а не до інформації, сказала:
— Я знаю, що вони огидні, але… у мене від них мороз по шкірі. Я чула, що їхня сила не має меж.
— Що ж, — гмикнув дрюскеле.
Ніна бачила, як він сперечається сам із собою. Краще вдати стратегічний відступ. Вона знизала плечима.
— Але, напевно, це не та територія, де ви експерт. — Дівчина кинула погляд за плече Брума й зустрілася очима з молодим шляхтичем у блідо-сірому шовку.
— Ви хотіли б побачити Гришу сьогодні?
Її погляд повернувся до Брума. Усе, що мені потрібно, це дзеркало. Чи тримав він десь полонених гришників? Що вона хотіла, так це почути все про Бо Юл-Баюра і юрду парем, але це могло стати гарним початком. І якщо вона зможе залишити Брума на самоті…
Ніна штуркнула командира в груди.
— Ви вихваляєтеся.
— Ваша господиня помітить, якщо ви зникнете?
— Саме для цього ми тут, чи не так? Щоб зникати.
Чоловік простягнув їй свою руку.
— То чому б нам не?..
Вона всміхнулася й узяла його під руку. Він ласкаво поплескав її по долоні.
— Гарна дівчинка.
Ніну ледь не знудило. «Може, я зроблю з тебе імпотента», — подумала вона похмуро, поки чоловік вів її з танцювальної зали крізь кількаярусний ліс крижаних скульптур: вовк тримає в щелепах подвійного орла, що заходиться криком, змія скрутилася довкола ведмедя.
— Як… примітивно, — пробурмотіла дівчина.
Брум фиркнув і знову поплескав її долоню.
— Ми — культура воїнів.
«Чи справді буде так жахливо, якщо я вб’ю його просто зараз? — роздумувала дівчина, поки вони шпацирували. — Зробити це схожим на серцевий напад? Залишити його тут на морозі?» Утім, вона могла ще трохи почекати, перш ніж Ярл Брум скрутиться в неї в ногах, якщо це дозволить приховати юрду парем від решти світу.
До того ж, якщо Бо Юл-Баюр перебував на цьому забутому святими острові, Брум був єдиним, хто міг відвести її туди. Вартові біля дверей танцювальної зали дозволили їм іти далі, ледве помітно звівши брови й гигикаючи.
Прямо попереду них Ніна помітила величезне сріблясте дерево в центрі округлого внутрішнього двору. Його гілки простяглися над камінням іскристим балдахіном.
«Священний ясен», — збагнула дівчина. Отже, вони мають бути в самісінькому центрі острова. Внутрішній двір з обох боків був оточений аркоподібною колонадою. Якщо креслення Матаяса й Вілана були правильними, у будівлі позаду дерева розташовувалася скарбниця.
Замість того щоб перетнути двір, Брум повернув ліворуч до доріжки, котра тулилася до боку колонади. І він, і дівчина помітили групу людей у чорних пальтах із каптурами, котрі рухалися в напрямку дерева.