— Чому?
— А ви — маленька допитлива штучка.
«Я майже твого зросту», — подумала дівчина.
— Скарбниця мала гарне розташування й була в безпеці на Білому острові, то це місце було цілком логічним для такої споруди.
Хоча слова були невинні, вузол страху затягувався міцніше, тепер він перетворився на холодний кулак, котрий притискався до грудей. Ніна намагалася йти з Брумом у ногу вздовж склепінчастої зали, минаючи гладенькі білі двері, кожні з котрих мали невеличке скляне віконечко.
— Ось ми й прийшли, — оголосив Брум, зупинившись навпроти дверей, котрі були абсолютно ідентичними до всіх інших.
Ніна зазирнула крізь скляне віконце. Камера була така сама, як на горішньому поверсі в’язниці, але оглядова панель розташовувалася з іншого боку — велике дзеркало, що займало половину протилежної стіни. Усередині вона побачила молодого хлопця в заляпаній синій кефті, котрий невтомно бігав туди-сюди, бурмотів щось собі й дряпав руки. Його очі були порожніми, а волосся — прямим. Він мав такий само вигляд, як Нестор за кілька хвилин до смерті. «Гриші не хворіють», — подумала Ніна. Але це була зовсім інша хвороба.
— Він не здається надто загрозливим.
Брум став позаду неї. Його дихання торкнулося Ніниного вуха, коли чоловік сказав:
— О, повірте мені, він дійсно такий.
Нінина шкіра вкрилася сиротами, але дівчина змусила себе злегка притулитися до командира.
— Для чого він тут?
— Для майбутнього.
Ніна повернулася й поклала руки чоловікові на груди.
— А є ще хтось?
Він нетерпляче видихнув і повів дівчину до наступних дверей. Тут, скрутившись калачиком, лежала дівчина, заплутане волосся затуляло її обличчя. Вона була вбрана в брудну сорочку й мала вкриті синцями руки. Брум різко грюкнув у маленьке віконце, приголомшивши Ніну.
— Ворушися, — піддражнив Брум, але дівчина не рухалася. Чоловіків палець потягнувся до латунної кнопки, встановленої коло віконця. — Якщо ви справді хочете побачити шоу, я можу натиснути цю кнопку.
— А що вона робить?
— Прекрасні речі. Дивовижні, чесне слово.
Ніна гадала, що вона й так знає — кнопка якимось чином введе дівчині дозу юрди парем. Щоб розважити Ніну. Вона потягла Брума далі.
— Усе гаразд.
— Я гадав, ви хочете подивитися, як Гриша використовує свою силу.
— О, я хочу, але ця не здається надто веселою. Може, є хтось інший?
— Близько тридцяти.
Ніна здригнулася. Другу армію майже цілком знищили в Равканській громадянській війні. Вона не могла знести думки, що тут перебувало тридцять гришників.
— І всі вони в такому стані?
Він здвигнув плечима й поманив дівчину в коридор.
— Деякі трохи кращі, деякі — гірші. Якщо я знайду для вас когось живішого, яку винагороду отримаю?
— Легше продемонструвати її вам, — промуркотіла дівчина.
Ніна достатньо надивилася на опухлих із голоду, наляканих гришників. Їй потрібен був Юл-Баюр. Брум мусив знати, де того тримають. Скарбниця була майже безлюдною, усередині вони не бачили жодного вартового. Якщо їй вдасться завести Брума до порожнього коридору подалі від входу, де вартові його не почують… Чи варто їй катувати безсердечного дрюскеле? Чи змусить вона його заговорити? Вона гадала, що спроможна на це. Ніна могла б щільно защипнути його ніс і натиснути на гортань. Марно намагаючись вдихнути кілька хвилин, чоловік пом’якшає.
— Чому б нам не знайти тиху місцину? — запропонувала Ніна.
Брум причепурився, груди його нап’ялися.
— Ось туди, дірре, — показав він, скориставшись каельським словом, яким називають коханих.
Командир повів дівчину до безлюдної зали, відмикаючи двері своїм округлим ключем.
— Це має спрацювати, — сказав він, кланяючись, — трохи приватності й трохи принадності.
Ніна підморгнула й рушила повз нього. Вона очікувала, що там буде якийсь кабінет або скромна кімнатка вартових. Але всередині не виявилося ані стола, ані розкладачки. Кімната була абсолютно порожньою, якщо не зважати на водостік у центрі підлоги.
Вона повернулася якраз вчасно, щоб помітити, як зачиняються двері камери.
— Ні! — закричала дівчина, дряпаючи руками поверхню дверей. Ручки на них не було.
Обличчя Брума з’явилося у віконечку. Вираз воно мало самовпевнений, а очі були холодними.
— Може, я й перебільшив щодо принадності, але приватності тут удосталь, Ніно.
Дівчина відсахнулася.