— Так тебе звати, чи не так? — сказав чоловік. — Ти справді думала, що я не впізнаю тебе? Я пам’ятаю твоє вперте маленьке личко ще з торговельного корабля, і в нас є досьє на кожного активного равканського Гришу. Я поклав собі за мету вивчити їх усі — навіть якщо декого з них, як я сподівався, проковтнуло море.
Ніна підвела руки.
— Ну ж бо, — сказав командир. — Розчави мої очі в орбітах. Розірви серце в моїх грудях. Ці двері не відчиняться, і, поки ти змінюватимеш мій пульс, я натисну кнопку. — Дівчина не могла бачити латунну кнопку, але могла уявити, як тягнеться до неї палець. — Знаєш, що вона робить? Ти бачила ефект від юрди парем. А хочеш ще й відчути його? Вона ефективно працює у вигляді порошку, але у вигляді газу — навіть краще.
Ніна завмерла.
— Розумничка! — Від його усмішки волосся на руках ставало дибки. «Я не благатиму», — казала Ніна собі. Але знала, що буде. Щойно наркотик опиниться в її тілі, вона вже не зможе зупинити його. Дівчина вдихнула чисте повітря. Даремний жест, навіть дитячий, але вона мала намір затамувати подих на так довго, як тільки зможе.
Раптом Брум зробив паузу.
— Ні. Ця помста не належить мені. Тут є дехто інший, хто заборгував тобі значно більше. — Він зник із віконця, і за мить скло заповнилося Матаясовим обличчям. Хлопець дивився на неї, і погляд цей був суворим.
— Як? — прошепотіла Ніна, не певна навіть, чи можуть вони чути її крізь двері.
— Ти справді вірила, що я піду проти свого народу? — Голос Матаяса був глухий від огиди. — Що я зраджу справу, якій присвятив життя? Я пішов і попередив Брума, щойно зміг.
— Але ти казав…
— Країна важливіша за себе самого, Зенік. Шкода, що тобі ніколи цього не зрозуміти.
Ніна притисла руки до рота.
— Може, я ніколи більше не буду дрюскеле. Можливо, усе життя мені доведеться жити з табличкою «работорговець» на шиї, але я знайду іншу можливість служити Фієрді. І я збираюся побачити тебе під дією юрди парем. Я збираюся побачити, як ти викосиш таких, як ти сама, і благатимеш про нову дозу. Я збираюся побачити, як ти зрадиш людей, котрих любиш, так, як просила мене зрадити близьких.
— Матаясе…
Він гупнув кулаком по вікну.
— Не промовляй мого імені. — Потім посміхнувся холодною посмішкою, котра не пробачає, як північне море. — Ласкаво просимо до Льодового Двору, Ніно Зенік. Тепер наші борги сплачено.
Десь зовні задзеленькотіли дзвони Чорного Протоколу.
35
Матаяс
— Вона красуня. — сказав Брум. — просто надзвичайно чарівна. Ти був достатньо сильним, щоб протистояти її спокусі.
«І все ж вона спокусила мене, — подумав Матаяс. — І не лише своєю красою».
— Сирена, — сказав він уголос.
— Її посіпаки, жодних сумнівів.
— Але…
— Матаясе, мої люди подбають про це. Льодовий Двір у безпеці. — Він знову кинув погляд на Нінину камеру. — Ми можемо натиснути кнопку просто зараз.
— Вона не становитиме небезпеки?
— Ми комбінуємо юрду парем із седативними речовинами, тож гришники стають слухнянішими. Ми досі працюємо над правильним співвідношенням, але скоро знайдемо його. До того ж уже з другої дози замість нас їх контролює залежність.
— Не з першої дози?
— Залежить від Гриші.
— Скільки разів ви вже це робили?
Брум засміявся.
— Я не лічив. Але повір мені, вона так прагнутиме ще юрди парем, що не наважиться діяти проти нас. Це буде помітна трансформація. Гадаю, ти насолоджуватимешся.
Матаясів шлунок скрутився.
— То ви зберегли вченому життя?
— Він щосили намагається відтворити процес створення наркотику, але це не так просто. Деякі партії працюють, а інші вартують не більше, ніж порох. Поки він може обслуговувати нас, він житиме. — Брум поклав руку Матаясові на плече, його жорсткий погляд пом’якшав. — Я ледве можу повірити, що ти насправді тут, стоїш живий біля мене. Я думав, що ти помер.
— Я думав так само про вас.
— Коли я побачив тебе в танцювальній залі, то не одразу впізнав, навіть у формі. Ти так змінився…
— Я дозволив відьмі перекроїти мене.
Брум не зміг приховати раптової зміни почуттів:
— Ти дозволив їй…
Якимось чином, побачивши, як хтось інший так реагує, Матаяс засоромився того, як поводився з Ніною.
— Я мусив це зробити, — відповів він. — Мені потрібно було, щоб вона повірила, наче я відданий її справі.