Біля ще однієї стіни тулилася розкладачка — тонкі простирадла були скуйовджені й вкриті папірцями та записниками. На них, схрестивши ноги, сидів шуанський хлопчик. Він дивився на гостей, тримаючи на колінах записник. На хлопчикове чоло спадало чорне волосся. Навряд чи йому було більше п’ятнадцяти років.
— Ми тут не для того, щоб зашкодити тобі, — сказала Ніна шуанською. — Де Бо Юл-Баюр?
Хлопчик забрав чорні пасма зі своїх золотих очей.
— Він помер.
Ніна насупилася. Невже Ван Екова інформація виявилася хибною?
— Що тоді це все таке?
— Ви прийшли, щоб убити мене?
Ніна не була певна, що варто відповісти.
— Сеш-уєг? — ризикнула вона.
Хлопчикове обличчя з полегшенням розслабилося.
— Ви з Керчу.
Ніна кивнула.
— Ми прийшли, щоб урятувати Бо Юл-Баюра.
Хлопчик підтягнув коліна до грудей і обхопив їх руками.
— Ви неспроможні його врятувати. Мій батько загинув, коли фієрданці намагалися зупинити людей Керчу від спроб визволити нас з Амрат Єну, — хлопчиків голос затремтів. — Він помер під перехресним вогнем.
«Мій батько», — Ніна переклала Матаясові слова, сама намагаючись зрозуміти, що все це значить.
— Помер? — перепитав Матаяс, і його широкі плечі зіщулилися. Дівчина знала, про що він думає: вони стільки вистраждали, стільки зробили, а Бо Юл-Баюр увесь цей час був мертвий.
Але у фієрданців була причина, щоб залишити його сина живим.
— Вони намагаються змусити тебе відновити формулу? — поцікавилася Ніна.
— Я допомагав йому в лабораторії, але не все пам’ятаю. — Хлопчик закусив губу. — Мене ввели в оману.
Та парем, якою користувалися фієрданці, імовірно, залишилася з оригінального запасу, котрий Бо Юл-Баюр привіз до Керчу.
— Ти можеш це зробити? — запитала дівчина. — Можеш відтворити формулу?
Хлопчик повагався.
— Думаю, так.
Ніна обмінялася поглядом із Матаясом. Дівчина проковтнула клубок у горлі. Вона вже вбивала раніше. Вона навіть вбивала сьогодні, але це було зовсім інше. Цей хлопчик не націлював на неї пістоля й не намагався зробити їй боляче. Убити його — а це буде навмисне вбивство — значитиме також зрадити Інеж, Каза, Джаспера й Вілана. Людей, котрі ризикували своїми життями щомиті за винагороду, якої навіть не побачать. А потім вона подумала про Нестора, котрий майже непритомно лежав на снігу, про камери, повні гришників, загублених у власних стражданнях. І все спричинив наркотик.
Вона звела руки.
— Вибач, — промовила. — Якщо ти досягнеш успіху, стражданням, яким ти даси волю, не буде кінця-краю.
Хлопчик незворушно дивився на неї, уперто задерши підборіддя, наче знав, що цей момент колись обов’язково настане. Було очевидно, що робити далі: убити дитину швидко й безболісно. Зруйнувати лабораторію і все, що є всередині. Викорінити таємницю юрди парем. Якщо ти хочеш знищити виноградну лозу, ти не просто відрізаєш її, ти викопуєш рослину із землі з корінням. Проте руки дівчини затремтіли. Хіба не так само думають дрюскеле? Знищи небезпеку, зітри її з лиця землі, байдуже, що людина, котра стоїть перед тобою, невинна.
— Ніно, — м’яко мовив Матаяс. — Він лише дитина. Він один із нас.
Один із нас. Хлопчик не набагато молодший, ніж вона сама, він потрапив на війну, котрої не обирав. Борець за виживання.
— Як тебе звати? — запитала дівчина.
— Кувей.
— Кувей Юл-Бо, — почала Ніна. Чи мала вона намір звинуватити його? А може, попросити пробачення? Благати про прощення? Вона й сама ніколи не дізнається. Коли голос повернувся до дівчини, вона спитала: — Як швидко ти можеш знищити цю лабораторію?
— Швидко, — відгукнувся хлопчик. Він змахнув руками в повітрі, і полум’я під однією з мензурок вистрілило синьою дугою.
Ніна витріщилася на нього.
— Ти — Гриша. Пекельник.
Кувей кивнув:
— Юрда парем була помилкою. Тато намагався знайти спосіб, щоб допомогти мені приховати свою могутність. Він був Творцем. Гришею, як і я.
У Ніни в голові закрутилися коліщатка: Бо Юл-Баюр — Гриша, котрий ховався під носом, за кордоном Шу Хана. Не було часу розмірковувати про це.