— Нам потрібно знищити стільки твоєї роботи, скільки зможемо, — сказала вона.
— Тут є пальне, — відповів Кувей, уже збираючи папери й зразки парем. — Я можу влаштувати вибух.
— Вибухнути має лише сховище. Тут є інші гришники.
І вартові. І Матаясів наставник. Ніна б радо дозволила Брумові померти, але, хоча Матаяс і зрадив свого командира, вона сумнівалася, що хлопець захоче побачити, як чоловік, котрий став йому другим батьком, розривається на маленькі шматки. Її серце запротестувало, коли Ніна подумала про гришників, яких вона залишає позаду, але не було жодного способу допомогти їм дістатися до гавані.
— Залиште решту, — наказала вона хлопцям. — Ми мусимо йти.
Кувей вишикував набір із різних пляшечок, наповнених рідинами, над конфорками.
— Я готовий.
Вони перевірили коридор і поспіхом рушили до входу в скарбницю. За кожним рогом Ніна боялася побачити дрюскеле чи вартових, котрі стрімко побіжать їм назустріч, але вони проминули всі зали без перешкод. Біля головних дверей усі зупинилися.
— Ліворуч від нас є лабіринт із живоплоту, — пригадала Ніна.
Матаяс кивнув:
— Ми використаємо його як прикриття, щоб дістатися до ясена.
Щойно вони відчинили двері, гомін дзвонів став майже нестерпним. Ніна бачила Годинник Старійшин на найвищому сріблястому шпилі палацу. Його циферблат світився, наче місяць. Яскраві промені світла з вартових веж нишпорили Білим островом, і дівчина чула, як кричать солдати, гуртуючись довкола палацу.
Вона притислася до стіни будинку, рухаючись слідом за Матаясом і намагаючись триматися в затінку.
— Хутчіше! — сказав Кувей, озираючись і кидаючи нервовий погляд на лабораторію.
— Сюди, — скомандував Матаяс. — Лабіринт…
— Стій! — закричав хтось.
Занадто пізно. Вартові бігли до них звідти, де був лабіринт. Не залишалося жодного варіанта, лише тікати. Вони кинулися вперед, минаючи вхід до колонади й округлого внутрішнього дворика.
Усюди були дрюскеле — попереду й позаду. Будь-якої миті втікачів могли застрелити.
І раптом пролунав вибух. Ніна відчула його раніше, ніж почула: хвиля тепла накрила її ступні й кинула дівчину в повітря, а слідом пролунав оглушливий гуркіт. Вона боляче впала на білу кам’яну бруківку.
Усюди панували дим і хаос. Ніна звелася на коліна, у вухах дзвеніло. Одна стіна скарбниці перетворилася на уламки каміння, дим і пилюку, котра здіймалася в нічне небо.
Матаяс із Кувеєм уже наближалися до неї розмашистим кроком. Дівчина підвелася на ноги.
— Стен! — закричали двоє охоронців, котрі відділилися від іншої групи й бігли в напрямку скарбниці. — Що ви тут робите?
— Ми просто насолоджувалися вечіркою! — вигукнула Ніна, дозволивши своєму голосу сповнитися всієї справжньої виснаженості й жаху. — А потім… потім… — Вона аж сама збентежилася, наскільки легко було дозволити потекти сльозам.
Він здійняв пістоль.
— Покажіть мені ваші документи.
— Жодних документів, Ларсе.
Мисливець на відьом нахилив голову вперед, коли Матаяс зробив крок до нього.
— Я вас знаю?
— Знав колись, хоча тоді я виглядав трохи інакше. Гє марден, Ларсе?
— Гелваре? — здивувався той. — Вони… вони казали, що ти помер.
— Так і було.
Ларс перевів погляд із Матаяса на Ніну.
— Це Серцетлумачниця, яку Брум повів до скарбниці? — Потім він помітив присутність Кувея й усе зрозумів. — Зрадник, — прохрипів Ларс Матаясові.
Ніна підвела руки, щоб уповільнити його пульс, але, зробивши це, краєм ока помітила, як рухається праворуч якась тінь. Дівчина скрикнула, коли щось ударило її. Подивившись униз, Ніна побачила, що навколо неї закрутилася петля з канату, котра щільно притисла руки до тіла. Вона не могла звести долоні. Не могла скористатися своєю силою. Матаяс заревів, а Кувей скрикнув, коли з темряви з’явилися канати, обкрутилися довкола їхніх торсів і зв’язали хлопцям руки.
— Ось що ми робимо, упирю, — презирливо усміхнувся Ларс. — Ми полюємо на таку мерзоту, як ти. Ми знаємо всі ваші хитрощі. — Він виштовхнув з-під себе Матаясові ноги. — Вони казали нам, що ти помер. Ми оплакували тебе, спалили на пам’ять про тебе гілочки ясена. Але тепер я розумію, що вони хотіли захистити нас від дечого гіршого. Матаяс Гелвар — зрадник, допомагає нашим ворогам, вошкається з неприродним. — Він плюнув Матаясові в лице. — Як ти міг зрадити свою країну й свого бога?
— Джел — бог життя, а не смерті.