Каз пішов слідом за Ніною й Брумом, перетнувши майданчик біля скарбниці. Потім він заховався за льодяною скульптурою й зосередився на своєму жалюгідному завданні — потрібно було повернути на світ божий пакети з Вілановими кореневими бомбами, котрі він проковтнув перед тим, як вони влаштували засідку на в’язничний фургон. Він мусив витягати їх нагору щогодини разом із мішечком хлорних бульбашок і додатковим набором відмикачок, які запхав до стравоходу на випадок, якщо станеться щось непередбачуване, — щоб випадково не перетравити все. Це було неприємно. Цієї витівки він навчився в одного фокусника зі Східної Клепки, котрий роками показував, як дихає вогнем, поки випадково не отруївся, проковтнувши керосин.
Коли Каз упорався, він дозволив собі перевірити периметр скарбниці, дах, вхід, але так сталося, що там не виявилося для нього роботи. Тож залишалося тільки ховатися, бути напоготові й хвилюватися про всі речі, котрі могли піти не так. Він згадав, як Інеж стояла на даху посольства й аж палахкотіла новим запалом, котрого він не розумів, але який міг упізнати, — мета. «Я заберу свою частку й піду з Покидьків». Раніше, коли вона казала, що залишить Кеттердам, він ніколи не вірив. Цього разу все було інакше.
Бреккер ховався в затінку західної колонади, коли дзвони почали вигравати Чорний Протокол. Над островом, струшуючи повітря, пролунав передзвін Годинника Старійшин. З вартових веж яскравою повінню линуло світло. Дрюскеле навколо ясена забули про свої ритуали й почали вигукувати накази, з веж потекла ціла ріка вартових, готових обшукати острів. Він чекав, рахуючи хвилини, але ані Ніни, ані Матаяса досі не було видно. «Вони в біді, — подумав Каз. — Або ти смертельно помилявся щодо Матаяса й тепер заплатиш за всі свої жарти про дерево, що базікає».
Йому варто було б зазирнути до скарбниці, але для цього потрібне було якесь прикриття, поки він зламає той незбагненний замок, а навколо було повно дрюскеле.
Аж раптом Бреккер побачив, як Ніна, Матаяс і людина, котра, за його припущенням, мала бути Бо Юл-Баюром, біжать від скарбниці. Він уже збирався гукнути їх, коли пролунав вибух і все навколо полетіло під три чорти.
«Вони підірвали лабораторію, — подумав Каз, коли навколо нього почали падати уламки. — Я точно не казав їм підривати лабораторію».
Усе решта було чистісінькою імпровізацією, і для пояснень не залишилося часу. Бреккер устиг лише сказати Матаясові, що вони зустрінуться біля ясена, коли задзвенить Чорний Протокол. Він подумав, що мав би знайти час, щоб пояснити все краще, перш ніж вони всі полетять у темряву. Тепер залишалося тільки сподіватися, що друзі не запанікують і що десь там, унизу, причаїлася й чекає Казова фортуна.
Падіння здавалося неймовірно довгим. Каз сподівався, що шуанський хлопчина, у котрого він учепився, виявиться на подив юним Бо Юл-Баюром, а не просто якимось безпомічним в’язнем, якого Ніна з Матаясом вирішили звільнити. Він запхав диск хлопцеві до рота, коли вони пішли на дно, і сам розчавив його власними пальцями. Каз струсонув батіг, послабляючи всі канати, і почув, як закричали інші, коли жили втягнулися. Принаймні вони не підуть під воду зв’язаними. Каз чекав так довго, як лише наважився, перед тим, як прокусити власний балін. Коли хлопець хлюпнувся в крижану воду, навіть злякався, що серце може зупинитися.
Він точно не знав, чого очікував, але сила річки була жахливою, течія — швидкою й невтримною, як лавина. Шум залишався нестерпним навіть під водою, але разом зі страхом прийшло й запаморочливе переконання. Він не помилявся.
Голос Бога. У легендах завжди була дещиця правди. Каз витратив достатньо часу, зводячи свій власний міф, тому точно знав це. Він розмірковував, звідки береться вода для фонтану й крижаного рову й чому річна ущелина була такою глибокою й широкою. Тієї миті, коли Ніна описала ритуал дрюскеле, він здогадався: фієрданська твердиня була збудована навколо джерела, а не навколо велетенського дерева. Джел — невичерпне джерело, котре живить моря, дощі й корені священного дерева.
Вода має голос. Це знав кожен канальний щур, кожен, хто хоч раз спав під мостом чи перевертався разом із човном у зимовий шторм — вода може розмовляти голосом коханки, давно загубленого брата, навіть бога. Це був ключ, і щойно Каз упізнав його, здалося, що хтось поклав на Льодовий Двір і його функціонування ідеально точне креслення. Якщо Каз не помилявся, Джел понесе їх аж до ущелини. Якщо припустити, що вони не потонуть.