А це була дуже реальна можливість. Балін лише забезпечував повітрям, котрого вистачало на десять хвилин, максимум на дванадцять, якщо залишатися спокійним, а Бреккер сумнівався, що це їм вдасться. Його власне серце гупало, як молоток, а легені вже здавалися набряклими. Тіло млявішало й боліло від холодної річкової води, до того ж навколо була непроглядна темрява. Поруч не було нічого, лише глухе ревіння води й нудотне відчуття від перекидань.
Каз не знав точно, яку швидкість має вода, але він до дідька добре знав, що числа десь близько. Числа завжди були його союзниками — шанси, прибутки, види ставок. Але зараз він мав би покладатися на щось більше. «Якому богові ти служиш?» — питала в нього Інеж. «Будь-якому, котрий запропонує мені гарну винагороду». Удачливі люди не закінчують життя, надриваючи дупу в чайнику під крижаним ровом на ворожій території.
Що чекає на них, якщо вони дістануться до ущелини? Хто чекатиме. Джасперові й Віланові вдалося активувати Чорний Протокол. Та чи вдалося їм зробити все інше? Чи побачить він Інеж на тому боці?
Вижити. Вижити. Вижити. Саме таким чином він проживав своє життя, від миті до миті, вдих за вдихом від того жахливого ранку, коли прокинувся, щоб дізнатися, що Джорді досі мертвий, а він досі живісінький.
Каз перекидався в темряві. Він змерз більше, ніж будь-коли. Думав про руку Інеж на своїй щоці. Його свідомість смикнулася у відповідь на дотик, збунтувалася від зніяковілості. Це було страшно, огидно і — серед усіх цих протестів — бажано, це прагнення причаїлося й було з ним досі, надія, що дівчина знову торкнеться його.
Коли Казові було чотирнадцять, він зібрав банду для пограбування банку, котрий допоміг Герцунові ошукати його й Джорді. Його команда забралася геть із п’ятдесятьма тисячами крюґе, але він зламав ногу, зістрибнувши з даху. Кістка зрослася неправильно, і відтоді він завжди кульгав. Каз знайшов собі Творця, котрий виготовив для нього ціпок. Це стало декларацією. У нього не було жодної не поламаної кісточки, жодна його кістка не зрослася правильно, і не було такої, котра не зміцніла через поламаність. Ціпок став частиною міфу, який Бреккер збудував. Ніхто не знав, ким він був. Ніхто не знав, звідки він прийшов. Він став Казом Бреккером — калікою й самовпевненим чоловіком, виродком Бочки.
Рукавички були єдиною поступкою слабкості. З тієї ночі, яку він провів серед тіл, а потім пливучи з Баржі Женця, він не міг знести відчуття шкіри на шкірі. Йому було болісно й огидно. І це стало єдиним шматком його минулого, з котрого Каз не зміг зробити щось небезпечне.
Балін почав пінитися на губах. Вода просочувалася всередину. Як далеко занесла їх річка? Як далеко їм лишилося йти? Він досі тримав однією рукою Юл-Баюра за комір. Шуанський хлопчик був меншим за Каза; можна було сподіватися, що він мав удосталь повітря.
Яскраві блискавки спогадів спалахували в Казовій пам’яті. Горнятко гарячого шоколаду в його руках із рукавичками без пальців; Джорді застерігає його не пити, поки трохи не охолоне. Чорнила висихають на сторінці, коли він підписує документи «Воронячого клубу». Він уперше побачив Інеж у «Звіринці» в багряному шовку, з підфарбованими сурмою очима. Ніж із кістяним руків’ям, який він їй дав. Схлипування, які лунали з-за дверей її кімнати в Рейці тієї ночі, коли вона вперше вбила. Ридання він проігнорував. Каз пам’ятав, як вона іноді вмощувалася на виступі його віконця на горищі протягом першого року, коли він привів її до Покидьків. Вона годувала воронів, котрі збиралися на даху.
— Ти не мусиш товаришувати з воронами, — казав він їй.
— Чому ні? — цікавилася Інеж.
Він підвів погляд від столу, щоб відповісти, але, хай би що він там збирався казати, воно зникло з його язика.
Сонце визирнуло на хвилинку, і Інеж повернулася до нього лицем. Її очі були заплющені, а чорні, як смола, вії тріпотіли над щоками. Вітер із гавані роздмухав її чорне волосся, і на мить Каз знову став хлопчиком, який вірив, що в цьому світі є магія.
— Чому ні? — знову повторила вона, не розплющуючи очей.
Він бовкнув перше, що спало на думку:
— У них погані манери.
— Як і в тебе, Казе. — Інеж засміялася і, якби він міг зібрати цей сміх у пляшечку й напиватися ним щоночі, Каз неодмінно так і зробив би. Це нажахало його.