— Я теж тут, якщо ти раптом не помітила, — заскиглив Вілан.
Вартовий зі зламаним носом застогнав із підлоги й спробував підняти гвинтівку. Інеж дала йому міцного копняка в голову. Більше він не ворушився.
— Вдалося прихопити добрячий діамант? — поцікавився Джаспер.
Інеж кивнула, і з її рукава викотилася масивна діамантова стрічка.
— Поспішаймо, — сказала вона. — Якщо Гелін іще не помітила, що прикраса зникла, то не забариться. Хоча за Чорного Протоколу їй насправді небагато вдасться зробити.
Джаспер підхопив стрічку з її долоні, широко роззявивши рота.
— Бреккер казав, що нам потрібен діамант, він не наказував тобі красти діаманти Гелін Ван Уден.
— Просто берися до роботи.
Каз поставив їй два завдання: стягнути достатньо великий діамант, з яким Джаспер зміг би попрацювати, і з’явитися в цьому коридорі, коли виб’є одинадцяту. Вона могла вкрасти для їхньої мети силу-силенну інших прикрас і вскочити в іншу халепу, щоб привернути увагу вартових. Але дівчина воліла пошити в дурні Цьоцю Гелін. Попри всі секрети, які Інеж назбирала, документи, які вкрала, і насилля, яке вчинила, найбажанішою здобиччю залишалася Цьоця Гелін.
Вона й полегшила сулійці завдання власною персоною. Зчепившись із нею в ротонді, Інеж переконалася, що Павич занадто зосередилася на тому, що її душать, щоб турбуватися про те, щоб не обікрали. А пізніше вся її увага перемкнулася на зловтішання. Інеж жалкувала лише, що не зможе бути там і побачити, як Цьоця Гелін помітить, що її улюблене намисто зникло.
Джаспер засвітив ліхтар і взявся за роботу попліч із Віланом. Лише тоді дівчина помітила, що внаслідок зворотної подорожі крізь шахту сміттєспалювача вони обидва вкриті кіптявою. Також хлопці притягли із собою дві брудні скручені мотузки. Поки вони працювали, Інеж зачинила ґрати на дверях, вбудованих в арки з іншого боку коридору. Вони мали лише кілька хвилин до того, як сюди навідається наступний патруль і наштовхнеться на двері, які не мали б бути замкненими.
Вілан витяг довгу металеву викрутку й щось схоже на руків’я здоровенної лебідки, а тепер намагався скласти їх докупи у формі чогось, що, як гадала Інеж, стане потворним, але робочим свердлом.
Від одних дверей почувся тупіт.
— Поспішайте, — попередила Інеж.
— Те, що ти це кажеш, не пришвидшує роботу, — пожалівся Джаспер, зосередившись на коштовному камінні. — Якщо я просто розіб’ю їх, вони втратять свою молекулярну структуру. Їх потрібно обережно розрізати й з’єднати гострі краї в одне ідеальне свердло. Я ніколи не тренувався…
— Чия це провина? — вставив свої п’ять копійок Вілан, не відводячи погляду від роботи.
— Це теж не пришвидшує справу.
Вартові загамселили у двері. Інеж побачила через загорожу, що другим коридором несуться інші чоловіки, прицілюючись і натискаючи на гачки. Але стріляти крізь дві стіни з куленепробивного скла їм вдавалося не дуже добре.
Скло зробила Гриша. Ніна зрозуміла це, щойно вони пройшли повз екран, — фієрданська міць під захистом умінь Гриші, — а єдиним матеріалом, твердішим за скло Творця, був алмаз.
Двері з обох боків коридору задеренчали.
— Вони йдуть! — вигукнула Інеж.
Вілан приєднав діамантову скалку до саморобного свердла. Коли інструмент притисли до скла, він видав неприємний скрип, і Джаспер почав крутити ручку. Просувалося все до болю повільно.
— Це взагалі працює? — крикнула дівчина.
— Скло дуже товсте!
Щось врізалося у двері праворуч від них.
— У них є таран, — застогнав Вілан.
— Продовжуйте, — підганяла хлопців Інеж, узуваючи свої черевики.
Джаспер почав повертати руків’я швидше, і свердло зарипіло. Хлопець провів його вигнутою лінією, намічаючи початок кола, а потім вимальовуючи півмісяць. «Швидше».
З дерев’яних дверей у кінці коридору полетіли скалки.
— Візьми ручку, Вілане! — крикнув Джаспер.
Вілан зайняв його місце, крутячи свердло так швидко, як тільки міг.
Джаспер схопив пістолі повалених вартових і націлив їх на двері.
— Вони йдуть! — заволав він.
На склі зустрілися дві лінії. Місяць був уповні. Скло розчахнулося, похилившись усередину. Воно навіть не встигло впасти на підлогу, перш ніж Інеж підхопила його.
— Геть із дороги, — попередила вона.
Дівчина побігла вперед легким кроком, а її шовки розвівалися, наче пір’я. У цю мить вона не зважала на них. Їй вдалося обдурити Гелін Ван Уден, украсти її маленький шматочок, дурнувату дрібничку, котру жінка, проте, високо цінувала. Цього було недостатньо і ніколи не буде достатньо, але це вже був початок. Будуть інші власниці будинків розпусти, яких можна ошукати, інші работорговці, яких можна пошити в дурні. Її шовки стали пір’ям — Інеж була вільна.