Джаспер міг застрелити Серцетлумачника. Вони могли спробувати прорватися крізь війська танком, але їм ніколи не потрапити на корабель. Фієрданці радше ризикнуть життям Кувея, аніж віддадуть його в чужі руки.
— Казе, — покликав із нутрощів танка Джаспер. — Тепер справді вдалий момент, щоб сказати, що ти передбачав це нашестя.
Бреккер оглянув море солдатів.
— Я не передбачав цього. — Він похитав головою. — Ти казав мені, що одного дня мої трюки завершаться, Гелваре. Схоже, що ти не помилявся. — Слова призначалися Матаясові, але Каз не відводив погляду від Інеж.
— З мене достатньо полонів, — відповіла вона. — Вони не візьмуть мене живою.
— Мене теж, — додав Вілан.
Джаспер фиркнув усередині машини:
— Ми справді мусимо запропонувати їм більш підходящих друзів.
— Краще померти, махаючи кулаками, аніж дозволити якомусь фієрданцеві посадити мене на палю, — мовив Каз.
Матаяс кивнув:
— Усі погоджуються. Ми закінчимо тут.
— Ні, — прошепотіла Ніна. Усі повернулися до неї.
Голос із фієрданських рядів пролунав знову:
— Ви маєте час, поки ми рахуємо до десяти, щоб підкоритися. Повторюю: відпустіть в’язня Кувея Юл-Баюра й здавайтеся. Десять…
Ніна швидко сказала щось Кувею шуанською.
— Ти не розумієш, — відповів він. — Одна доза…
— Я розумію, — увірвала вона хлопця. А інші не розуміли, аж поки не побачили, як Кувей дістав із кишені маленький шкіряний мішечок із краєм, забрудненим порошком кольору іржі.
— Ні! — крикнув Матаяс. Він потягнувся до парем, але Ніна була спритнішою.
Голос фієрданця монотонно гудів:
— Сім…
— Ніно, не будь дурною, — сказала Інеж. — Ти ж бачила…
— Деякі люди не стають залежними з першої дози.
— Не варто ризикувати.
— Шість…
— У Каза закінчилися трюки. — Вона рвучко розкрила мішечок. — А в мене — ні.
— Ніно, прошу, — благав Матаяс. Дівчина побачила на його обличчі той самий біль, що й того дня в Еллінзі, коли хлопець подумав, що вона зрадила його. Якоюсь мірою тепер вона робила те саме — знову кидала його напризволяще.
— П’ять.
Перша доза була найсильнішою, чи не так казали? Найвищою, і таку силу ніколи вже не можна було відтворити. Це переслідуватиме її решту життя, але, можливо, вона виявиться сильнішою за наркотик.
— Три…
Ніна закинула голову назад і висипала парем собі до рота, рвучко ковтаючи його за раз. Порошок мав знайомий солодкий підгорілий смак цвіту юрди, але був також інакший присмак, котрий дівчина розпізнати не могла.
Ніна перестала думати.
Її кров завирувала, серце раптово загупало. Світ розлетівся на дрібні спалахи світла. Ніна могла роздивитися справжній колір Матаясових очей — чисту голубінь під плямами сірого й коричневого, котрі вона там залишила; місячне сяйво освітлювало кожну волосину на його голові. Вона помітила піт на Казовому чолі, майже невидимі сліди від голки для татуювань на його передпліччі.
Ніна окинула поглядом шеренги фієрданських солдатів. Вона могла чути їхнє дихання. Бачити, як загораються нейрони, відчувати, як формуються імпульси. Усе набуло сенсу. Їхні тіла перетворилися на мапи клітин, на тисячі рівнянь, розв’язаних за секунду, навіть за мілісекунду, і Ніна знала лише відповіді на них.
— Ніно? — прошепотів Матаяс.
— Гайда, — сказала дівчина й побачила в повітрі свій голос. Вона відчула в натовпі Серцетлумачника й те, як рухається його горло, коли він ковтає дозу. Він стане першим.
41
Матаяс
Матаяс побачив, як розширилися Нінині зіниці. Її уста трохи розтулилися, дівчина проштовхалася повз нього, спускаючись із танка. Здавалося, що повітря навколо неї потріскувало, шкіра мерехтіла, наче освітлювалася зсередини чимось дивовижним. Так, ніби вона припала вустами просто до Джелових судин і тепер у ній текла його божественна сила.
Ніна негайно подбала про Серцетлумачника — змахнула руками, зводячи їх в арку, і чоловікові очі вибухнули всередині голови. Він повалився на землю без жодного звуку. «Будь вільним», — сказала дівчина.
Потім Ніна ковзнула ближче до солдатів. Матаяс смикнувся, щоб захистити її, побачивши, як знеслися вгору гвинтівки. Дівчина підвела руки.
— Зупиніться, — наказала вона.
Чоловіки застигли.
— Опустіть вашу зброю. — Усі солдати, як один, послухалися її наказу.
— Спіть, — віддала команду Ніна, знову вималювавши руками дугу в повітрі. Без жодних заперечень солдати почали падати на землю — ряд за рядом, наче стебла пшениці під невидимою косою.