Повітря безтурботно завмерло. Вілан та Інеж повільно злізли з танка. Джаспер разом із рештою рушили за ними й зупинилися посеред оглушливої тиші. Усі слова розчинилися в тому, свідками чого вони стали, витріщившись на поле, повне повалених тіл. Усе сталося в одну мить.
До гавані можна було дістатися, лише переступаючи через солдатів. Без жодного слова друзі почали прокладати собі шлях, і тільки далекі дзвони Годинника Старійшин порушували тишу. Матаяс поклав долоню на Нінину руку, і вона, слабко зітхнувши у відповідь, дозволила хлопцеві вести себе вперед.
У доках позаду пристані було безлюдно. Усі попрямували до «Феролінда», а Матаяс із Ніною пленталися позаду. Хлопець уже бачив, як притискається до щогли Ротті з відвислою від страху щелепою. Шпехт чекав, коли можна буде зняти з якоря корабель, і вираз його обличчя був так само нажаханий.
— Матаясе!
Він повернувся. На причалі стояла група дрюскеле в мокрих одежах із піднятими чорними каптурами. На обличчях вони мали маски з кольчуги, котра тьмяно світилася сірим; розібрати риси в її вічках було неможливо. Але Матаяс упізнав голос Ярла Брума, коли той заговорив.
— Зраднику, — кинув Брум з-під маски. — Ти продав свою країну й свого бога. Ти не покинеш гавані живим. Ніхто з вас не покине.
Мабуть, командирові люди витягли його зі скарбниці після вибуху. Чи йшли вони слідом за Матаясом і Ніною до річки під ясеном? Чи стояли в горішньому місті коні або нові танки?
Ніна звела руки.
— Заради Матаяса я дам тобі один шанс відпустити нас із миром.
— Ти не можеш контролювати нас, відьмо, — виголосив Брум. — Наші каптури, наші маски, кожен шов одягу, у котрий ми убрані, підсилені сталлю гришників. Полотно було створене для наших потреб і під нашим контролем Творцями Гриші. Воно розроблене з однією лише метою. Ти не можеш підкорити нас своїй волі, не можеш зашкодити нам. Гра добігла кінця.
Ніна підвела руки. Нічого не сталося, і Матаяс зрозумів, що Брум казав правду.
— Ідіть геть, — крикнув він їм. — Прошу, ви…
Брум звів револьвер і вистрілив. Куля вдарила Матаяса прямісінько в груди. Біль був різким і жахливим, а потім раптово зник. Хлопець на власні очі побачив, як куля вилетіла з його грудей. Вона, дзенькнувши, упала на землю. Матаяс розстібнув сорочку. Рани не було.
Ніна рушила слідом за ним.
— Ні! — крикнув хлопець.
Дрюскеле відкрили вогонь. Матаяс побачив, як здригнулося дівоче тіло, коли в нього влучили кулі, побачив, як розквітнув червоний цвіт на її грудях, на ключицях, на оголених стегнах. Але Ніна не падала. Щойно кулі протинали її тіло, вона зцілювала себе, а набої падали на землю доку, не завдавши ані найменшої шкоди.
Дрюскеле здивовано витріщилися на Ніну. Дівчина засміялася.
— Ви занадто звикли до бранців-гришників. Ми такі приборкані у своїх клітках.
— Я маю інший спосіб, — вигукнув Брум, витягаючи з-за пояса довгий батіг, схожий на той, яким користувався Ларс. — Твоя сила не може торкнутися нас, відьмо, а наша спільна справа свята.
— Я не можу торкатися вас, — погодилася Ніна, зводячи руки. — Але я залюбки можу дотягнутися до них.
Позаду дрюскеле підводилися з порожніми обличчями солдати, яких Ніна змусила поснути. Один із них вибив батіг із Брумової руки, інші постягали маски й каптури з переляканих дрюскелевих облич, повертаючи їм вразливість.
Ніна напружила пальці — і дрюскеле покидали зброю, ухопившись руками за голови й заволавши від болю.
— За мою країну, — сказала дівчина. — За мій народ. За кожну дитину, котру ви спалили на багатті. Пожинай те, що ти посіяв, Ярле Брум.
Матаяс дивився, як дрюскеле звиваються в конвульсіях, як кров періщить із їхніх вух і очей. Інші фієрданські солдати просто байдуже спостерігали за всім. Крики злилися в хор. Клаас, котрий занадто багато пиячив із ним у «Авфалле». Ґієрт, котрий навчив свого вовка їсти з руки. Вони були чудовиськами, Матаяс знав це, але також хлопчиськами, хлопчиками, схожими на нього, — їх навчили ненавидіти й боятися.
— Ніно, — сказав він, досі притискаючи руки до гладенької шкіри на грудях, де мала б бути рана від кулі. — Ніно, будь ласка.
— Ти знаєш, вони б не змилостивилися над тобою, Матаясе.
— Знаю, знаю. Але нехай краще живуть у соромі.
Дівчина завагалася.