— Ніно, ти навчила мене, як стати кимось кращим. Їх теж можна навчити.
Вона перевела погляд на нього. Нінині очі були дикі, темно-зелені, як ліси; зіниці перетворилися на темні колодязі. Повітря навколо неї, здавалося, міниться в екстазі, наче дівчину освітлював якийсь таємничий вогонь.
— Вони бояться тебе так само, як я боявся колись, — пояснив хлопець. — Як ти колись боялася мене. Ми всі — чудовиська для когось, Ніно.
Якусь довгу мить вона вивчала його обличчя. Врешті дівчина опустила руки, і ряди дрюскеле, скиглячи, повалилися на землю, як підкошені. Звільнила інших солдатів, і вони знову впали в дрімоту — маріонетки з перерізаними нитками. Потім Ніна звела руки ще раз, і Брум заволав. Командир притис руки до голови — поміж пальцями стікала кров.
— Він житиме? — поцікавився Матаяс.
— Так, — відгукнулася дівчина й зійшла на шхуну. — Просто матиме курячий розум.
Шпехт вигукував команди, і «Феролінд», дрейфуючи гаванню, набрав швидкість, коли вітер напнув його вітрила. Ніхто не прибіг до доків, щоб зупинити їх. Жоден корабель чи гармата не вистрілили. Не було нікого, хто міг би попередити, передати артилерії сигнал нагору. Годинник Старійшин дзвенів, але його ніхто не помічав — корабель зник у безкрайому чорному морському укритті, залишаючи по собі самі лише страждання.
42
Інеж
Святі благословили їх сильним вітром. Інеж відчула, як він куйовдить її волосся, і не могла припинити думати про можливий шторм.
Щойно вони опинилися на палубі, Матаяс повернувся до Кувея.
— Скільки в неї є часу?
Кувей трохи знав керчинську, але місцями Ніна мусила перекладати. Вона спантеличено робила це, а її сяючі очі блукали, не зупиняючись ані на комусь, ані на чомусь.
— Сильна воля триває годину, може, дві. Залежить від того, скільки знадобиться часу її тілу, щоб переробити таку дозу.
— Чому ти просто не можеш видалити це зі свого тіла, як ту кулю? — відчайдушно запитав Матаяс у Ніни.
— Це не спрацює, — пояснив Кувей. — Навіть якщо їй вдасться побороти ломку на достатньо довгий період, щоб тіло почало очищатися, вона втратить можливість витягати із себе парем раніше, ніж юрда геть виведеться. Потрібен інший Корпуснієць, котрий приймає парем, щоб домогтися цього.
— Що наркотик робитиме з нею? — запитав Вілан.
— Ти бачив сам, — з гіркотою відгукнувся Матаяс. — Ми знаємо, що відбуватиметься.
Каз схрестив руки на грудях.
— Як воно починається?
— Тіло болить, лихоманить, не надто відрізняється від звичайної застуди, — пояснював Кувей. — Потім починається щось схоже на надчутливість у супроводі дрижаків і ломки.
— У тебе є ще парем? — запитав Матаяс.
— Так.
— Достатньо, щоб довезти її назад до Кеттердама?
— Я не хочу її більше приймати, — запротестувала Ніна.
— Я маю достатньо, щоб ти не відчувала болю, — сказав Кувей. — Але якщо ти приймеш другу дозу, надії більше не буде. — Він перевів погляд на Матаяса. — Це єдиний її шанс. Можливо, тіло очиститься природним шляхом достатньо, щоб не потрапити в залежність.
— І що, якщо так і буде?
Кувей витяг руки вперед, частково знизуючи плечима, частково перепрошуючи.
— Без готового запасу наркотиків вона може збожеволіти. З ним її тіло просто зноситься. Ти знаєш слово парем? Так назвав наркотик мій батько. Воно значить «безжалісний».
Ніна закінчила перекладати, і запала довга пауза.
— Я не хочу більше нічого чути, — сказала дівчина. — Жодні слова не змінять того, що насувається.
Вона рушила геть у напрямку носа корабля. Матаяс спостерігав, як дівчина віддаляється.
— Вода все чує й розуміє, — пробурмотів він ледь чутно.
Інеж знайшла Ротті, і він дістав для неї вовняні пальта, які вони з Ніною залишили тут, віддавши перевагу теплому одягу для холодної погоди, висаджуючись на північному узбережжі. Вона знайшла Ніну біля носа корабля, дівчина втупилася поглядом у море.
— Одна година, може, дві, — сказала Ніна, не обертаючись.
Інеж шоковано зупинилася.
— Ти почула, як я наближаюся? — Ніхто не чув Мару, особливо крізь шум вітру й моря.
— Не турбуйся. Це не тихі кроки тебе виказали. Я можу чути твій пульс і твоє дихання.
— І ти знала, що це я?
— Кожне серце звучить інакше. Я ніколи не помічала цього раніше.
Інеж приєдналася до дівчини біля билець і накинула на Ніну пальто. Гриша одягла його, хоча, здавалося, холод геть її не займав. Над ними срібними насінинами пливли хмари, між якими яскраво світилися зірки. Інеж була готова до світанку, готова до того, що ця довга ніч закінчиться, готова також до подорожі. Вона сама здивувалася, коли зрозуміла, що прагне знову побачити Кеттердам. Мара хотіла з’їсти омлет і випити горнятко пересолодженої кави. Хотіла почути, як барабанить покрівлями дощ, посидіти в затишку й теплі своєї крихітної кімнатки в Рейці. Попереду нові пригоди, але вони можуть зачекати, поки вона прийме гарячу ванну, а може, навіть кілька.