Ніна занурилася обличчям у комірець вовняного пальта й сказала:
— Я б хотіла, щоб ти могла бачити те, що бачу я. Я можу чути всіх на цьому кораблі, навіть те, як їхня кров струменить жилами. Чую, як змінюється Казове дихання, коли він дивиться на тебе.
— Ти… ти чуєш це?
— Він втрачає його на мить, наче ніколи не бачив тебе раніше.
— А як щодо Матаяса? — запитала Інеж, прагнучи змінити тему розмови.
Ніна не дала себе обманути й звела брову.
— Матаяс боїться за мене, але його серце дубасить у сталому ритмі, байдуже, що він відчуває. Так по-фієрданськи, так дисципліновано.
— Я не думала, що ти залишиш живими тих людей там, у гавані.
— Я не впевнена, що вчинила правильно. Згодом я стану лише черговою страшною історією про Гришу, котрою вони лякатимуть дітей.
— Будь слухняним, інакше Ніна Зенік забере тебе?
Ніна зважила почуте:
— Що ж, мені справді подобається, як це звучить.
Інеж обперлася на бильця й уважно подивилася на Серцетлумачницю.
— Ти наче вся променишся.
— Це не триватиме довго.
— Зазвичай не триває. — Усмішка на обличчі Інеж стала нерішучою. — Ти боїшся?
— Я просто нажахана.
— Ми всі будемо тут, із тобою.
Ніна непевно вдихнула й кивнула головою.
Інеж нажила собі в Кеттердамі безліч ворогів і лише кількох друзів. Вона поклала руку Ніні на плече.
— Якби я була сулійською провидицею, — сказала вона, — я б зазирнула в майбутнє й сказала тобі, що все буде гаразд.
— Або що я помру в агонії. — Ніна притислася щокою до маківки Інеж. — У будь-якому разі розкажи мені щось гарне.
— Усе буде гаразд, — запевнила Інеж. — Ти це переживеш. А потім станеш дуже-дуже багатою. Співатимеш матроські й пияцькі пісеньки щоночі в кабаре Східної Клепки та даватимеш хабара всім навколо, щоб вони після кожної пісні аплодували тобі стоячи.
Ніна тихенько засміялася:
— Купімо «Звіринець»!
Інеж усміхнулася, думаючи про майбутнє й свій маленький корабель.
— Купімо й спалімо його дотла.
Якийсь час вони дивилися на хвилі.
— Готова? — запитала Ніна.
Інеж зраділа, що їй не довелося просити. Вона задерла догори рукав, оголюючи павичеве перо й понівечену шкіру під ним.
Ніні знадобилася коротесенька мить, одне найлегше торкання кінчиками пальців. Рука сильно засвербіла, але це швидко минулося. Коли поколювання зовсім зникло, шкіра на передпліччі була ідеальною — аж занадто гладенькою й бездоганною, наче нова частина Інеж.
Дівчина торкнулася своєї м’якої шкіри. Їй сподобалося, як усе було зроблено. От якби кожної рани можна було так легко позбутися.
Ніна поцілувала Інеж у щічку.
— Я збираюся знайти Матаяса, перш ніж усе стане гірше.
Але коли вона рушила геть, Інеж побачила, що Ніна мала іншу причину піти. У затінку біля щогли стояв Каз. Він убрався у важке пальто й спирався на ціпок із воронячою головою — знову здавався майже самим собою. Ножі Інеж чекали на неї в трюмі разом з іншими речами. Вона так скучила за своїми пазурами.
Каз пробурмотів Ніні кілька слів, і Гриша здивовано відхилилася. Інеж не могла розібрати решти того, про що вони говорили, але могла впевнено сказати, що розмова була напруженою, потім Ніна видала роздратований звук і зникла під палубою.
— Що ти сказав Ніні? — поцікавилася Інеж, коли хлопець приєднався до неї біля билець.
— У мене є робота, яку вона має виконати.
— На неї чекає жахливе випробування…
— А робота все одно мусить бути зроблена.
Прагматичний Каз. Чому б співчуття мало стати йому на заваді?
Може, Ніна радітиме, що можна відволіктися.
— Ми всі живі, — мовив він врешті.
— Схоже, ти молився правильному богові.
— Або подорожував із правильними людьми.
Інеж стенула плечима.
— Хто обирає наші шляхи? — Він нічого не відповів, і дівчина всміхнулася. — Жодних різких заперечень? Жодних насміхань із моїх сулійських прислів’їв?