Це мало сенс. І які б незгоди не існували між крамариком і його татом, Джаспер сумнівався, що Вілан захоче обговорювати їх перед Покидьками й Матаясом.
Стрілець провів неспокійну ніч, хитаючись у своєму гамаку, і прокинувся, ледь зазорів вогкий сірий світанок. Вітру не було, море здавалося пласким і скляним, наче загата.
— Уперте небо, — пробурмотіла Інеж, скошуючи погляд у напрямку Велльґелуку. Вона була права. На горизонті не виднілося ані хмаринки, але повітря повнилося щільною вологою, наче шторм просто відмовлявся сформуватися.
Джаспер обвів поглядом порожню палубу. Він гадав, що Вілан прийде подивитися, як вони відпливатимуть, але Ніну не можна було залишати саму.
— Як вона? — запитав стрілець у Матаяса.
— Слабка, — відповів фієрданець. — Не може спати. Але нам вдалося нагодувати її бульйоном, і, схоже, він тримається всередині.
Джаспер знав, що був самозакоханим дурнем, але якась незначна частина його розмірковувала, чи не тримався Вілан навмисне подалі від нього під час повернення до Кеттердама. Може, тепер, коли роботу було завершено, а він сам перебував на шляху до власної частки винагороди, крамарик не збирався більше знатися зі злочинцями.
— А де інший баркас? — поцікавився Джаспер, коли вони з Казом, Матаясом, Інеж, Кувеєм і Ротті попливли геть від «Феролінда».
— На ремонті, — коротко кинув Каз.
Велльґелук був таким рівнинним, що, поки вони веслували морем, його годі було роздивитися. Острів мав заледве милю завширшки — безплідний шматок піску й каміння, відомий лише затопленим фундаментом старої вежі, котрою користувалася Рада Потоків. Контрабандисти називали його «Велльґелук» — «приязна удача» — через зображення вздовж підніжжя того, що колись було обеліском: золоті кола на позначення монет, символів прихильності Ґхезена — бога виробництва й торгівлі. Джаспер і Каз уже бували раніше на цьому острові, домовляючись про послуги з контрабандистами. Він розташовувався далеко від портів Кеттердама, далеко за межами патрулів із гавані, не мав забудов чи прихованих бухт, де можна було б організувати засідку. Ідеальне місце для підозрілих вечірок.
Бригантина мала пришвартуватися з іншого боку острова, її вітрила звисали безсило й м’яко. Джаспер спостерігав, як вона повільно наближається від Кеттердама в ранньому світанковому світлі — дрібна чорна цятка, котра виросла, перетворившись на незграбний корпус корабля на горизонті. Він чув, як перегукувалися матроси, працюючи на веслах. Зараз екіпаж спускав із борту на воду баркас, наповнений чоловіками.
Коли їхній власний човен підплив до берега, стрілець і решта повистрибували з нього, щоб витягти на пісок. Джаспер перевірив револьвери й побачив, як Інеж швидко торкається пальцями до кожного з ножів, ворушачи губами. Матаяс поправив прив’язану до спини гвинтівку й згорбив свої велетенські плечі. Кувей мовчки спостерігав за цим усім.
— Гаразд, — мовив Каз. — Станьмо багатіями.
— Жодних плакальників, — сказав Ротті, всідаючись, щоб стерегти баркас.
— Жодних погребінь, — відповіли всі.
Вони покрокували до центру острова, Кувей — позаду Каза, а з боків від нього — Джаспер та Інеж. Коли вони наблизилися, стрілець помітив, як до них рухається хтось у чорному крамарському вбранні. Його супроводжував високий шуанський чоловік із зав’язаним на потилиці темним волоссям, а позаду пленталася група чоловіків із міської варти в багряних кітелях. Усі вони несли кийки й магазинні гвинтівки. Двійко чоловіків тягли з обох боків важелезну скриню, котра похитувалася під власною вагою.
— То це так виглядають тридцять мільйоні крюґе, — виголосив Каз.
Джаспер тихенько свиснув.
— Сподіваюся, баркас не втопиться.
— Лише ви, Ван Еку? — люб’язно поцікавився Каз у чоловіка в чорному крамарському вбранні. — Решту Ради не можна турбувати?
Це був Ян Ван Ек. Він був худіший за Вілана, і його волосся відступило від лоба подалі, але Джаспер безсумнівно бачив схожість.
— Рада вважає, що я найбільше підходжу для цього завдання, оскільки ми вже вели справи разом.
— Гарний затискач, — кинув Бреккер, глипнувши на прищеплений до Ван Екової краватки рубін. — Хоча не такий розкішний, як той, інший.
Ван Екові вуста щільно стиснулися.
— Інший був сімейною коштовністю. Так що? — звернувся він до шуанця, котрий стояв позаду.