— Припиніть. Припиніть це.
Каз не хотів припиняти. Він хотів побити їх усіх до крові, а потім із бійкою прокладати собі шлях у Бочці.
— Матаяс не помиляється, — зауважив Вілан. — Ми мусимо подумати, що робити далі.
— Немає ніякого далі, — буркнув Каз. Ван Ек подбає про це. Вони не можуть повернутися до Рейки чи отримати допомогу від Пера Гаскеля й інших Покидьків. Крамар спостерігатиме, чекатиме, щоб накинутися. Він перетворить Бочку, Казів дім, його маленьке королівство, на ворожу територію.
— Джаспер припустився помилки, — вів далі Вілан. — Дурної помилки, але він не планував нікого зраджувати.
Каз урочисто пішов геть, намагаючись прочистити власну свідомість. Він знав, що Джаспер не розумів, який механізм привів у рух, але також знав, що вже ніколи по-справжньому не повірить стрільцеві. І, можливо, він не повідомляв йому нічого про Вілана, тому що хотів трохи покарати хлопця.
За кілька годин, якщо вони не вийдуть на зв’язок, Шпехт припливе за ними на баркасі. Зараз не залишилося нічого, крім плаского сірого неба й мертвих скель цього жалюгідного сурогату острова. І відсутності Інеж. Каз хотів вдарити когось. Хотів, щоб хтось ударив його.
Він оглянув те, що залишилося від його команди. Ротті досі нависав над уламками баркаса. Джаспер сидів, обпершись ліктями на коліна й заховавши голову в долонях; Вілан залишався поруч із ним із майже відстороненим обличчям; Матаяс стояв, не відводячи погляду від напрямку Пекельних Воріт, наче кам’яний страж. Каз був їхнім ватажком, а Інеж — магнітом, котрий міцно тримав їх усіх разом, коли вони, здавалося, от-от мали розпастися на шматки.
Ніна замаскувала Бреккерове татуювання з вороном і кубком, перш ніж вони увійшли до Льодового Двору, але він не підпустив її близько до своєї R на біцепсі. Тепер хлопець торкнувся вбраними в рукавичку пальцями того місця, де рукав пальта прикривав цей знак. Сам того не бажаючи, він дозволив Казові Рітвельду повернутися. Він не знав, чи почалося це з пораненням Інеж, чи під час тієї огидної поїздки у в’язничному фургоні, але якимось чином він дозволив цьому статися, і ціна виявилася високою.
Та це не значило, що Нечисторукий збирається дозволити собі бути ошуканим якимось злодюжкуватим крамарем.
Каз подивився праворуч, у напрямку кеттердамських гаваней. Десь у задній частині його черепа почала шкрябатися ідея, це було схоже на свербіння, на тонесенький натяк. Це ще не був план, але міг бути його початок. Бреккер уже бачив, якої форми він набуде — неможливий, абсурдний, він потребував серйозного грошового вливання.
— Обличчя свідчить про підступні махінації, — пробурмотів Джаспер.
— Однозначно, — погодився Вілан.
Матаяс схрестив руки на грудях.
— Копирсаєшся у своєму мішечку з трюками, дем’їне?
Каз напружив пальці в рукавичках. «Як ти пережив Бочку? Коли вони забрали в тебе все, ти знайшов спосіб перетворити ніщо на щось».
— Я збираюся винайти новий трюк, — відповів Бреккер. — Такий, якого Ван Екові ніколи не вдасться забути. — Він повернувся до інших. Якби Каз міг вирушити на порятунок Інеж один, так і зробив би, але тоді йому б не вдалося впоратися. — Мені потрібна відповідна команда.
Вілан скочив на ноги.
— За Мару!
Джаспер приєднався до нього, хоча досі уникав Казового погляду.
— За Інеж, — тихо додав він.
Матаяс лише раз різко кивнув.
Інеж хотіла, щоб Каз став кимось іншим, кращою людиною, шляхетнішим злодієм. Але такому хлопцеві тут не було місця. Такий хлопчик здох би від голоду в провулку. Той хлопець не повернув би її назад.
«Я збираюся отримати свої гроші, — заприсягся Каз. — І я збираюся отримати мою дівчину». Інеж ніколи насправді не була його, але він знайде спосіб дати їй свободу, яку так давно пообіцяв.
Нечисторукий повернувся, щоб побачити, як робиться груба робота.
46
Пекка
Пекка Роллінз заховав грудку юрди за щокою й відкинувся в кріслі, оглядаючи обірвану команду, котру Дауті привів до кабінету. Роллінз жив над «Смарагдовим палацом» у велетенському номері-люкс із кількох кімнат. Кожен їхній дюйм був вкритий позолотою й зеленим оксамитом. Він любив яскравість — в одязі, у друзях, у жінках.
Діти, що стояли перед ним, були повною протилежністю будь-чого, що можна було б назвати належним стилем. Вони були вбрані в костюми «Комеді Бруте», але ніхто не міг увійти до його кабінету, не показавши обличчя, тож маски довелося зняти. Деяких він упізнав. Колись Пекка сподівався найняти Ніну Зенік, а зараз вона виглядала так, ніби може не протягнути й місяця — уся перетворилася на випнуті кістки, темні западини й тремтячі руки. Здається, йому вдалося тоді уникнути поганої інвестиції. Дівчина спиралася на гігантського фієрданця з поголеною головою й жорстокими блакитними очима. Він був велетенський, можливо, колишній військовий. Непогано мати неподалік від себе такі гарні м’язи. Де Каз Бреккер познаходив цих людей?