— Чудово, — Каз подумки нагадав собі придбати знецінених акцій Ван Акстерової компанії. Навіть якщо настрій чоловіка змінюється в результаті Ніниних маніпуляцій, незабаром справи в бізнесі покращаться. Він трохи повагався, а потім усе ж таки сказав: — Ти покращуєш його самопочуття, звільняєш його від скорбот і таке інше… але чи можеш ти змусити його зробити щось? Скажімо, забути свою дружину.
— Змінити звивини його мозку? Не верзи дурниць.
— Мозок — усього-на-всього орган, — Каз процитував Ван Ека.
— Так, але надзвичайно складний. Контролювати чи змінювати думки іншої людини… що ж, це не те саме, що вповільнювати її пульс чи вивільняти гормони для зміни настрою. Складне завдання: надто багато невідомих змінних. Жоден Гриша на таке не здатний.
«Був», — додав подумки Каз.
— То ти лікуєш симптом, а не причину?
Вона знизала плечима:
— Він уникає смутку, а не лікується від нього. Якщо я його єдина надія, то він ніколи не забуде про смерть дружини.
— То, може, ти запропонуєш йому рухатися власним шляхом? Знайти нову дружину й припинити приносити сум до твоєї кімнати?
Дівчина провела щіткою по русявому волоссю й подивилася на Каза в дзеркало.
— Пер Гаскель планує пробачити мені мій борг?
— Навряд чи.
— Тоді Ван Акстер горюватиме так, як йому заманеться. За півгодини в мене наступний клієнт, Казе. У чому річ?
— Твій клієнт зачекає. Що ти знаєш про юрду парем?
Ніна знову здвигнула плечима.
— Лише чутки, але й вони видаються мені нісенітницею.
Якщо не враховувати Раду Потоків, у Кеттердамі працювало небагато гришників, і всі вони знали одне одного й радо ділилися інформацією. Більшість із них переховувалися від чогось, прагнули уникнути уваги работорговців і не викликати зацікавлення равканського уряду.
— Це не просто чутки.
— Верескуни, котрі літають? Плинороби, що обертаються на туман?
— Творці, які перетворюють свинець на золото. — Він заліз до кишені й передав їй шматочок жовтого металу. — Це правда.
— Творці виготовляють тканини, клопочуться про метали й матерію. Але вони не можуть перетворювати одне на інше. — Вона піднесла зливок до світла. — Ти міг узяти його де завгодно, — сказала дівчина точно так само, як і він заперечив Ван Екові кілька годин тому.
Не чекаючи на запрошення, Каз сів на оксамитову канапу й витягнув хвору ногу.
— Юрда парем існує, Ніно, і якщо ти досі той добрий малий солдат Гриші, за якого я тебе маю, то захочеш почути, на що вона перетворює людей на кшталт тебе.
Ніна покрутила шматочок золота в долоні, потім щільніше затягнула халат і вмостилася на краєчку канапи. Каз знову зачудувався її трансформацією. У цих кімнатах вона грає роль, яка подобається її клієнтам, — могутньої Гриші, майстра своєї справи. Але коли сидить тут, заховавши під себе п’яти й насупившись, стає схожою на себе справжню — на сімнадцятирічну дівчинку, котра виросла в неоподатковуваних розкошах Маленького Палацу, а тепер опинилася далеко від дому й ледве може впоратися з кожним наступним днем.
— Розказуй, — запропонувала вона.
Каз почав оповідати. Він змовчав про особливості Ван Екової пропозиції, але розповів їй про Бо Юл-Баюра, юрду парем й особливо наголосив на нещодавній крадіжці равканських військових документів.
— Якщо все це правда, Бо Юл-Баюра треба знищити.
— Ми маємо іншу роботу, Ніно.
— Ідеться не про гроші.
Ішлося завжди про гроші. Але Каз знав кілька інших слабких місць, на які можна було натиснути. Ніна любила свою країну та її людей. Вона досі вірила в майбутнє Равки й Другої армії — військової еліти Гриші, котру було майже знищено під час громадянської війни. У Равці Нінині друзі вважали її мертвою, жертвою фієрданських мисливців за відьмами, і сьогодні вона хотіла, щоб так усе й залишилося. Але Бреккерові було відомо, що вона мріє одного дня повернутися додому.
— Ніно, ми збираємося викрасти Бо Юл-Баюра, і для цього мені потрібен Корпуснієць. Ти маєш бути в моїй команді.
— Хай би де він ховався, якщо ви його знайдете, пам’ятайте: залишити його серед живих — найвищий ступінь безвідповідальності. Моя відповідь: «Ні».
— Він не ховається. Фієрданці тримають його в Льодовому Дворі.
Ніна помовчала, потім сказала:
— Що ж, тоді можеш уже вважати його мерцем.
— Торговельна Рада не погоджується з тобою. Вони б не наражалися на неприємності та не обіцяли б таку винагороду, якби гадали, що Юл-Баюра вже знешкодили. Ван Ек справді непокоївся. Я бачив це на власні очі.