— Що це за страхіття? — запитала Ніна.
— Рінка мотен, — відізвалася Інеж. — Пустельна ящірка зі смертельною отрутою.
— Вона здається досить повільною.
— Так. Саме так і здається.
В’язень кинувся з ножем уперед. Велетенська ящірка скочила так швидко, що Ніна ледве простежила, куди та поділася. Однієї миті бородань атакував її, а наступної потвора опинилася з іншого боку арени. Ще за кілька секунд вона приземлилася на в’язня, пришпилила його до підлоги і, не зважаючи на крики, плювалася отрутою йому на обличчя. У тому місці, де рідина торкнулася шкіри, димилися обвуглені сліди.
Тварюка з огидним хрускотом потопталася по чоловіковому тілі й заходилася повільно шматувати його плечі. В’язень жахливо верещав, а натовп засвистів.
Ніна відвела очі, неспроможна дивитися на це.
— Що тут відбувається?
— Ласкаво просимо до Пекельного Дійства, — відповів Каз. — Пекка Роллінз вигадав це кілька років тому й запропонував одному з членів Ради.
— Торговельна Рада знає про це?
— Звичайно ж, вони знають, Ніно. Тут роблять чималі гроші.
Ніна встромила нігті у власні долоні. Через цей поблажливий тон їй хотілося дати Казові добрячого ляпаса.
Вона добре знала ім’я Пекки Роллінза. Він був чинним королем Бочки, власником не одного, а двох ігрових палаців — одного розкішного та другого простішого, котрий обслуговував моряків, що мали в кишенях не так багато готівки — і кількох будинків розпусти найвищого класу. Коли Ніна прибула до Кеттердама рік тому, у неї не було ані грошей, ані друзів, а рідні залишилися далеко звідси. Перший тиждень вона витратила на суди, де розглядали справу Матаяса. Але потім її роль в якості свідка завершилася, і дівчину без церемоній викинули в Першій гавані. Грошей вона мала рівно стільки, скільки коштував рейс до Равки. І хоч як їй хотілося повернутися додому, Ніна знала, що не може дозволити Матаясові животіти в Пекельних Воротах.
Що робити далі, вона гадки не мала, але було схоже, що чутки про нову Гришу-Корпуснійку вже ширилися містом. Люди Пекки Роллінза чекали на неї в гавані й обіцяли дах над головою й охорону. Вони привели її до «Смарагдового палацу», де Пекка власноруч напосів на Ніну, пропонуючи приєднатися до Десятицентових Левів і вихваляючись, що має для неї місце в «Солоденькій крамничці». Ніна вже майже погодилася, турбуючись за гроші й непокоячись, що може стати жертвою работорговців, котрі чатували на вулицях. Але тієї ночі Інеж залізла до її вікна на горішньому поверсі «Смарагдового палацу» й принесла пропозицію від Каза Бреккера.
Ніна досі не зрозуміла, як Інеж удалося подолати шість слизьких від дощу кам'яних поверхів глупої ночі, але умови Покидьків були значно привабливішими, ніж у Пекки та його Десятицентових Левів. Цей контракт вона могла виплатити за рік чи два власними грошима, якби поводилася достатньо розсудливо. До того ж Каз вибрав правильну людину, щоб її переконати, — на кілька місяців молодшу за Ніну сулійську дівчину, котра виросла в Равці й провела жахливий рік, будучи найманкою у «Звіринці».
— Що ти можеш розповісти про Пера Гаскеля? — запитала Ніна тієї ночі.
— Небагато, — зізналася Інеж. — Він не дуже відрізняється від решти хазяїв у Бочці.
— А Каз Бреккер?
— Брехун і злодій без жодної краплі совісті. Але він дотримуватиметься будь-якої угоди, котру укладе з тобою.
Ніна почула в голосі дівчини впевненість.
— Він витяг тебе зі «Звіринцю»?
— У Бочці немає свободи, лише гарні умови. Дівчатка Цьоці Гелін ніколи не виплачують свої контракти. Вона робить усе, щоб їм завадити. Вона… — Інеж замовкла на півслові, і Ніна відчула, як дівчина тремтить від гніву. — Каз переконав Пера Гаскеля викупити мене. Інакше я померла б у «Звіринці».
— Ти можеш померти й серед Покидьків.
Темні очі Інеж зблиснули.
— Можу. Але я помру, стоячи й тримаючи в руках ніж.
Наступного ранку дівчина допомогла Ніні вислизнути зі «Смарагдового палацу». Вони зустрілися з Казом Бреккером, і, незважаючи на його непривітність і дивні шкіряні рукавички, Корпуснійка погодилася приєднатися до Покидьків і працювати в «Білій троянді». Не минуло й двох днів, як у «Солоденькій крамничці» померла дівчина. Її задушив клієнт, убраний у костюм Багряного Пана, якого так ніколи й не знайшли.
Ніна повірила Інеж і жодного разу не пошкодувала про свій вибір, хоча зараз і лютилася на всіх. Вона спостерігала, як група Десятицентових Левів колола пустельну ящірку довгими списами. Очевидно було, що потвора переситилася своєю їжею, тож її вдалося загнати назад до тунелю. Рептилія поцурпелила своє товсте тіло назад такими самими петлястими лінивими рухами.